8 травня усі мешканці Попасної дізнались жахливу новину - місто захопили рашисти. Українським військовим довелось відступити на більш міцні позиції, які підготували завчасно. Попасна зруйнована. Більшість мешканців евакуювалися у безпечніші місця, а тих, хто залишився, рашисти вивозять з міста до окупованих територій. Їх доля наразі не відома.
Ми зібрали думки попаснян про колись гарне та улюблене для багатьох місто. Світ повинен бачити на що орки перетворили Попасну.
Окупанти полюють на мирних мешканців
«У захопленій Попасній орки оголосили полювання на мирних мешканців. Бойовики обстежують руїни в пошуках живих людей і під дулами автоматів вивозять на окуповані ще у 2014 році території - до Первомайська та Стаханова. Людей утримують проти їхньої волі. Родичі не можуть з ними зв‘язатися. Що відбувається з попаснянами, які перебувають у загарбників - невідомо», — про це повідомив Сергій Гайдай, очільник Луганщини.
Біль від втрати дому
Олександра Савінок порівняла фото ще гарного міста, з яким пов’язані багато моментів її життя, з нинішніми фото. Таким чином вона показала, що зробили з її спогадами окупанти. «В нашому місті почалася війна у 2014 році. Зараз моє місто частково окуповане та його стирають з лиця землі російські окупанти. Я знаю, що наразі ті місця, що були дорогі моєму серцю, просто зникають», — пише Олександра. У пості вона виклала фото місць, де святкувала весілля та реєструвала шлюб. Храм, де у неї з’явився хрещений синочок. Будинок культури, де проходив її випускний та інше.
Коли вперше Дарья Шулік побачила фото свого зруйнованого будинку, то подумала, що все це неправда. Вона пише: «Мозок не може сприйняти одразу те, що будинок в якому ти прожив понад 20 років просто знищений. Потім мене охопила злість…Зараз я думаю про те, скільки спогадів, дитячих фото, речей та щасливих моментів згоріло разом з цим будинком».
Катерина Арнаут ділиться, що Попасна - це місто її дитинства та дім її бабусі. Там завжди пахло млинцями. Навпроти будинку росла абрикоса, біля якої бабуся зламала ногу, коли збивала своїм трьом онукам, абрикос с самої верхівки. Онуків вона називала курятами. «При цьому додавала: в людей чорти краще, ніж у мене діти. Теперь в этом доме будут жить только воспоминания», - пише дівчина. Також вона опублікувала фото, де палає вагоноремонтний завод - бюджетотворче підприємство міста. Туди ще в шкільні роки її водили на екскурсію до бомбосховища. Дівчина задається питанням, кого та від чого «рятує» російська армія.
Зоя Демінова пише: «Як страшно, дивитися на рідне місто. Як хочеться додому, а дому немає. Немає рідних місць і будівель, школи в якій навчався. Роботи, найкращого у світі колективу. Може, ми будемо ще разом».
Міркування попаснян
«Попасна «звільнена». Звільнена від життя та цивілізації. і що ви далі будете робити з цими руїнами, «визволителі?», - запитує Юрій Стадник.
Андрій Максюта звертається до мешканців Попасної, які чекали на «русский мир» та яким погано жилось в Україні. До тих, хто ходив на «референдум» у 2014 році. «Як вам? Дочекалися? Живіть тепер і радійте тому смітнику, який зробили ваші визволителі з нашого маленького та затишного міста. Ви ж теж втратили дім, а тепер починайте життя з нового аркуша, як і всі люди, які не хотіли війни, які не хотіли ваше "ленере", які втратили все, а найголовніше - дім...»
Ностальгія та підтримка
Евгеній Васильєв, пригадує що, з Попаснянською міською громадою було комфортно і легко працювати. Йому було приємно спостерігати, як люди в громаді змінюються і змінюють все навколо себе. У нього було розуміння, що все, що люди робили, вони робили для себе. Він пише: «У них були грандіозні та масштабні плани на майбутнє. Але рф все це зруйнувала. Попаснянська міська громада знаходиться під російською окупацією. Але ми повернемося туди».
Для Валерії Кирилової Попасна - це героїня. Вона пише: «Моя маленька, але така мужня. Ми пам'ятаємо все, що ці кати з тобою зробили. Ти разбита, але незламна. Моя дівчинка, потерпи ще трошки. І скоро знову на твоїх вуличках буде звучати дитячий сміх, а небо буде чистим і спокійним. Люблю».
Раїса Денисюк написала пост подяки Олені Булмак. Це вчителька з Попасної, яка навіть знаходячись у сховищі продовжувала навчати дітей.
«Ми, сусіди, дуже вдячні їй за невтомний клопіт про те, щоб усі були нагодовані та зігріті. Оленка, Олена Миколаївна – справжня берегиня, так у нас в Україні називають доброчесних жінок. Дуже сподіваємось побачитися у мирний час», - пише Раїса.
Що пишуть «визволителі» про місто
У Попасній вже давно відсутні усі комунікації. Немає світла, води та інтернету. Тому дізнатися щось, про місто від його мешканців немає можливості. У соцмережах гуляють відео та пости окупантів. Вони пишуть, що українські бійці не хотіли віддавати їм місто, тому загарбники розбили його. Речі, які окупанти крадуть з домівок місцевих, вони називають трофеями. А тих, кого силоміць вивезли на окуповані території - «неблагодарные свиньи», бо ці люди, не забули України та української мови. Вони вимагають, щоб навіть на окупованих росією територіях з ними говорили на українській мові. І це при тому, що Попасна до війни була повністю російськомовною.
Волноваха, Донецька область
У тимчасово окупованому місті рашисти змусили понад 800 учнів продовжити навчання поблизу зони бойових дій. Окупанти заявили про те, що навчальний процес буде відбуватися російською мовою та за програмою РФ. Їх не хвилює, що залучення дітей до навчання поблизу зони активних бойових дій несе пряму загрозу їхньому життю та безпеці. Цю та інші історії з Волновахи читайте в матеріалі.
Сватове
Місцевим заборонили зв'язки з вільною Україною. Висловлювати свою думку для сватівчан дуже небезпечно. За все, що може не сподобатися загарбникам, людей можуть лишити здоров'я, волі та навіть, життя. Тому єдиним майданчиком для висловлення своїх думок, став телеграм-канал, там дуже важко ідентифікувати особу. Цю та інші історії з Сватово читайте в матеріалі.
Приморськ, Херсонська область
Люди знаходяться в окупації понад два місяці. Їх поки не бомблять, але над ними кожного дня літають літаки та ракети. Їм страшно, бо постійно кричать сирени. Не так далеко Бердянськ, Токмак, Мелітополь, Маріуполь. У мешканців немає готівки, ліків, засобів гігієни, немає газу. Багато пенсіонерів не отримує пенсії. Евакуації немає, бо коридори не працюють. Через це немає і гуманітарної допомоги. Але пропри все, люди живуть та радіють кожному дню. Цю та інші історії з Приморська читайте в матеріалі.
Генічеськ, Херсонська область
З початку війни з’являються повідомлення від генічан про зникнення й викрадення українців та кримських татар. Викрадають активістів та звичайних громадян. Окупанти не дотримуються Конвенції про захист цивільного населення. В умовах війни категорично заборонене затримання цивільних осіб. Близькі та знайомі викрадених громадян намагаються надати розголос про ситуацію у місті через соціальні мережі. Цю та інші історії з Генічеська читайте в матеріалі.
Мелітополь, Запорізька область
У Мелітополі з’являється все більше волонтерів, які прориваючись до Запоріжжя за ліками, продуктами, необхідною гуманітаркою. Місто дуже потребує ліки, дитячі суміші, памперси. Завдяки волонтерам люди отримують необхідний L-тироксин, препарат від якого залежить життя. Попри тиск окупантів та радянську символіку, все більше місцевих відчувають себе українцями. Цю та інші історії з Мелітополя читайте в матеріалі.
