Владиславу Лєонєнко було 22 роки. Він загинув захищаючи Україну. Після закінчення війни, мріяв створити родину та працювати у Державній службі України з надзвичайних ситуацій.
Його сестра, Крістіна Лєонєнко, розповіла, що хлопець був справжньою людиною та Героєм своєї країни. Він знав, що означає бути справжнім чоловіком. Знав, як це бути чесним, справедливим та гідним. На нього рівнялись та рівняється безліч людей. Коли, їх мама хворіла на онкологію, син витягнув матір з того світу.
Владислав присягнув на вірність своїй країні та товаришам. Він рятував поранених з поля бою. Вивозив поранених під обстрілами до госпіталю. Під завалами терикона не залишив свого командира, знаючи що це могло бути його останнє завдання.
Після війни Владислав Леоненко мріяв працювати у Державній службі України з надзвичайних ситуацій та продовжити й надалі рятувати людей. Мріяв створити родину.
