36-річний Віталій Шахов, разом із командою, рятував попаснян від обстрілів у напів оточеному місті. Про це повідомляє Луганська обласна державна адміністрація.
Рятувальник за покликанням
Віталій Шахов після служби в армії вступив до лав ДСНС і пройшов 16-річний шлях від рядового рятувальника до начальника міської пожежно-рятувальної частини.
Згадує про початок війни таке. За іронією долі ввечері 23 лютого команда попаснянських вогнеборців здобула срібні медалі з футзалу у сєвєродонецькому Льодовому палаці, який згодом був тотально зруйнований "визволителями". Окрилені успіхом, хлопці повернулися до рідного міста.
"Я прокинувся наступного ранку традиційно о 5:30. Звернув увагу на декілька пропущених дзвінків на телефоні. Втім спочатку вирішив ввімкнути телевізор. На екрані я побачив, як палають міста. Відкривши вікно, я почув знайомі звуки обстрілів, проте анітрохи не здивувався. Життя у прифронтовому місті змушує звикати до цього", – пригадує Шахов.
Згодом бійці ДСНС отримали розпорядження про початок посиленого режиму несення служби. Усі наявні автомобілі були приведені у повну готовність – заправлені паливом і наповнені водою, а з резервів виділено усе наявне спорядження.
2 березня - незабутній день
Незабутнім для Віталія було 2 березня. Місцева жителька повідомила, що на сусідній вулиці влучили у житлових будинок, де мешкала жінка з трьома дітьми. На місці постала моторошна картина: одноповерховий будинок було зруйновано вщент.
"Я побачив посеред завалів жіночу руку. Пульсу вже не було. Ми почали розгрібати залишки будинку у пошуках дітей, кликали їх. Дякувати Богу, ми витягли двох переляканих дітей, які через жах не могли вимовити ані слова. Третьої дитини не було. Я картав себе через це і вважав, що недостатньо ретельно перевірив руїни", – пригадує Віталій, – "За щасливим збігом обставин, третя дитина знаходилась у бомбосховищі. Коли я дізнався про це, з мого серця впав камінь".
З вечора 2 березня російські окупанти розпочали сильні обстріли населених пунктів. Для команди рятувальників почались гарячі дні. Загарбники поцілили у Попаснянське АТП, вели вогонь по Комишувасі.
У ці дні до вогнеборців приєдналися двоє ветеранів ДСНС - прийшли допомагати за покликом серця. Рятувальники розгорнули польову кухню, а також разом з персоналом місцевого вагоноремонтного заводу облаштували бомбосховище на підприємстві, яке згодом стало рятівним місцем для сотень містян.
Росіяни почали рівняти із землею житлові райони Попасної. На ліквідацію займань було здійснено 15 виїздів за добу. Окупанти поцілили у газорозподільчий центр і масштабний вибух зруйнував багато осель попаснян.
Тоді Шахов прийняв рішення перевезти родини рятувальників до пожежної частини, де самі ночували з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Окупанти супроводжували вогнем роботу рятувальників, які евакуйовували людей до бомбосховища, розвозили гуманітарну допомогу та гасили численні займання.
Коли у місті почались міські бої запаси води для пожежогасіння були вичерпані, згадує началькик пожежно-рятувальної частини. Найближча водойма була на відстані дев’яти кілометрів.
Рятувальник мріє про відбудову Попасної
В цей час від керівництва надійшов дозвіл на евакуацію. Він зібрав команду рятувальників та повідомив, що їх переводять до Павлограда. Хлопці відповіли: "Куди частина, туди й ми".
"У свої 36 років я не вважаю себе старим. Проте 70% особового складу нашої частини – це хлопці віком 25 років і молодше. Це справжні бійці, професіонали та патріоти, які неодноразово доводили свою мужність у найкритичніших ситуаціях. Мені з ними дуже пощастило, адже жоден з 45 рятувальників не зрадив присязі на вірність Україні та не залишився в окупації. Я маю за честь служити разом з такою молоддю", – зазначив Віталій Шахов.
У нього, на відміну від ватажка т.зв. "ЛНР", є далекоглядні плани на відбудову Попасної. Рятувальник каже, що готовий жити у звичайному наметі та працювати разом з хлопцями над розбором завалів рідного міста, аби тільки над ним замайорів синьо-жовтий стяг.
