Через майже безперервні обстріли Попасної в місті назрівала гуманітарна катастрофа – не працювали аптеки та магазини. Тому редакція сайту Попасна.City почала залучати кошти на їжу, ліки та інші необхідні товари для попаснян (відео 1, 2, 3). Евакуаційні автобуси влади та команда перевізника Сергія Шемерди вивозили в Бахмут мешканців, а назад транспорт повертався завантажений гуманітарною допомогою. Далі гуманітарку, яку залучила редакція Попасна.City, привозили у клуб, який знаходився в центральній частині міста. Її потрібно було під обстрілами швидко заносити, сортувати та видавати мешканцям. Керівник редакції Ярослав Нестеренко домовився з Віталієм Бундюком, що він буде відповідальним за цей процес.
«Ми з Ярославом зіштовхнулись у коридорі Будинку науки і техніки та він запропонував мені займатися гуманітарними питаннями, я без вагань погодився», - розповідає Віталій.
У Попасній Віталій працював на залізничному підприємстві ПМС-134, ранком 24 лютого від своїх близьких він дізнався, що росія розпочала повномасштабне вторгнення на територію України. Його родина не збиралась евакуюватися, бо сподівались, що як і у 2014 році місто вистоїть та залишиться під українським прапором.
Перші обстріли родина пересиджувала у своєму житлі, коли вже ворожі обстріли стали більш щільними вони вирішили перебиратися до бомбосховища, яке знаходилось у Будинку науки та техніки (клуб). Там йому запропонували бути відповідальним за гуманітарну допомогу і він погодився. «У сховищі переховувалось близько 60 осіб, багато було дітей», - каже він.
За його словами в перші дні гуманітарної допомоги не вистачало, але коли зайшла ціла фура завантажена продуктами та засобами гігієни ситуація стабілізувалась. Гуманітарну допомогу видавати не тільки тим людям хто безпосередньо переховувався у сховищі, а й тим у кого закінчували продукти та вони наважились прийти до клубу. «Усім видавалась однакова кількість продукції», - каже Віталій.
Він також розповів, що під час чергового вивантаження гуманітарної допомоги, вони потрапили під обстріл. «В 50 метрах від нас впали дві градини, дякуючи Богові усі залишились живі», - говорить Віталій.
До гуманітарної допомоги входили напівфабрикати й щоб у людей була змога їх готувати, Віталій приніс з дому посуд та електропіч. «Готували прямо у підвалі. Коли ж місто повністю залишилось без електрики перебрались на подвір’я та готували їжу на багатті». Питну воду брали з колодязя, який був на території церкві, яка знаходилась через дорогу від бомбосховища.
Такий вигляд зараз має церква, в якій попасняни могли набирати питну воду
Евакуація з міста
Від Будинку науки і техніки, майже кожного дня, відходили евакуаційні автобуси. «Було багато охочих виїхати з міста, але переважно вони приходили з інших районів, у клубі вони просто перечікували час, поки не приїде автобус», - каже Віталій. Його автівка стояла біля сховища, коли лінія фронту змістилась у глиб міста родина Віталія прийняла рішення евакуюватися.
«Ми розуміли, що потрібно виїжджати, бо ще трохи і наша машина може постраждати від обстрілів, та виїхати ми не зможемо», - каже Віталій. Він розповів, що 16 березня Попасна ще не була повністю зруйнована. Виїжджаючи вони бачили пошкоджені будинки, в багатьох із них вікна були без скла.
У сховищі залишалось ще багато людей, а згодом ворожі снаряди впали в склад гуманітарної допомоги. Окупанти знищили усі запаси, на яких люди могли протриматися трохи більше часу.
Зруйнована російськими окупантами Попасна
Матеріал створено в рамках проєкту “Життя війни” за підтримки ГО Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen)
