Галина Журавльова має 45 років трудового стажу. На Попаснянському склозаводі пройшла шлях від розпорядниці робіт до директорки підприємства. У 2011 році власники закрили завод і Галина перейшла працювати у медичний заклад заступником головного лікаря з економічних питань. Все життя поруч з Галиною – її чоловік Михайло. Двоє доньок та четверо онуків живуть окремо – у Харкові та Києві. Найменші залюбки їздили до Попасної ласувати полуницею з бабусиного городу. Так було до кінця лютого 2022 року.
Редакція сайту Попасна.City розповість про переселенку з Попасної, яка через війну втратила свій будинок.
"Багато речей не брали, були впевнені - за тиждень повернемося"
24 лютого зателефонувала донька з Харкова і повідомила, що місто обстрілюють росіяни і почалася війна.
Про той день пані Галина розповідає: “Ми у Попасній вісім років жили під обстрілами, тому я не сприйняла це серйозно: думала, що вони трохи пошумлять і все. Я до останнього не вірила, що це може бути війна”.
Діти благали, щоб батьки негайно виїжджали. Однак мати та батько спочатку опиралися: не хотіли залишати власного будинку. Що тут перебувати небезпечно Журавльови зрозуміли майже за місяць.
21 березня до них на подвір’я прилетів “Град”. Жінка згадує про це із жахом: “Прилетіло зранку. Дивлюся у вікно: страшне щось робиться, сиплеться і земля, і каміння, все летить. Чоловік каже: Треба виїжджати”.
Взяли документи, валізу з одягом і вирушили.
Галина Журавльова пригадує: “Багато речей не брали, бо були впевнені, що за тиждень будемо повертатися. Ми не думали, що це надовго».
На обійсті Журавльових залишилися кури, кролі, пес. Господарі щедро насипали їм їжі, щоб на тиждень вистачило…
До Попасної Галина з Михайлом так і не повернулися. Російські окупанти знищили населений пункт вщент.
Живуть у Харкові, а думки про втрачений затишний будинок
У Харкові попасняни винайняли квартиру. Кажуть, тут більш безпечніше. Місто велике, світло й вода є, всі зручності також.
Хоча, каже Галина, чи не щодня чують вибухи. Один раз потрапили з чоловіком під обстріл: “В будинок навпроти прилетіла ракета, дісталося всім. Поруч на майданчику діти гралися, пенсіонери на лавках сиділи і спілкувалися. Постраждали”.
Та усі думки Журавльових - про рідну Попасну та самотужки збудований будинок.
Будинок Журавльвих у ПопаснійФото: з особистого архіву Г.Журавльової
“У мене чоловік майстровитий, усе вдома робив власними руками. Десятками років створювали все”, - розповідає Галина.
Дім звели у 1985-му році. Дуже раділи, коли 2004-го провели газ, облаштували в будинку усі зручності, аби комфортно жити на пенсії.
Біля дому пані Галина висадила багато квітів. Заклали з чоловіком фруктовий сад, мали городу - овочі та ягоди. Словом, затишна оселя. Була.
“Вашого будинку немає”, - написала повідомлення у WhatsApp колишня сусідка по вулиці. До вересня 2022-го окупанти ще пускали у місто тих попаснян, які приїжджали з “тієї сторони”, щоб забрати особисті речі. Ця жінка теж навідала Попасну, але зробити світлини руйнувань відмовилася, бо побоялася окупантів.
“Я навіть зараз не можу передати ті емоції, коли побачила це жахливе повідомлення. Це важко”, - згадує пані Галина.
Аби переконатися, що дійсно втратили все своє майно, Журавльови наважилися зайти на Google-карту. Замість свого будинку побачили руїни.
Руїни, що лишилися після російського обстрілуФото: Google-карта
Жінка сама себе заспокоює: “Це треба пережити. Дім вже не повернеш, нічого вже не повернеш. Треба жити далі”.
Чекає на перемогу ЗСУ, аби повернутися додому
Час від часу попасняни, які роз’їхалися по усіх усюдах, телефонують один одному. Галина спілкується зі своїми колишніми сусідами, друзями: одні знайшли прихисток у Одесі, інші нині теж у Харкові.
Жінка дуже шкодує за сімейними світлинами, що залишилися у Попасній. Каже: “У тих фото - все наше життя. На жаль, нових не зробиш і не купиш”.
Щемить серце за рідними краями, у душі - туга.
Галина у ХарковіФото: з особистого архіву Г.Журавльової
Жінка щиро вірить в українську перемогу. Після деокупації, коли буде дозволено, хоче поїхати до Попасної та узріти, що залишили після себе російські окупанти.
Пані Галина розповідає: “І у мене, і у чоловіка там батьки поховані. Треба відвідати кладовище. Хочу побачити на власні очі, що залишилося у місті, в нашому будинку, а чого нема і не повернути. Знаю, буде нелегко, але це треба пережити, інакше несила буде жити далі”.
Галина Журавльова сподівається на відбудову Попасної. Але, каже, місто це в першу чергу люди: “Дуже хочеться, щоб туди повернулися патріотично налаштовані попасняни. Не хочу жити поруч з тими, хто тримає камінь за пазухою. На жаль, доведеться з такими жити”.
Офіцер тероборони про бої на Луганщині. Сєвєродончанин мріє звільнити власний дім від окупантів
