До повномасштабного вторгнення РФ в Україну Віталій Матухно був активістом в культурному середовищі Лисичанська. Навчаючись на третьому курсі технікуму на радіоелектроніка, він зрозумів, що його більше тягне до мистецтва. Хлопець почав влаштовувати нетипові для шахтарського міста культурні заходи. Згодом до нього приєдналися прибічники сучасного українського мистецтва. Нині лисичанин тимчасово проживає у Львові.
Редакція сайту Попасна.City розпитала 25-річного Віталія про його минулі проєкти, теперішнє життя у місті Лева та повоєнні плани.
Чому технар з Лисичанська зацікавився мистецтвом
Віталій Матухно народився в місті Лисичанськ. Навчався в Сєверодонецькому хіміко-механічному технікумі та Східноукраїнському університеті імені Даля.
Попри вивчення технічних наук, з 2018 року хлопець займався культурним активізмом: приймав участь в різноманітних фестивалях та виставках.
Молодому лисичанину не подобалися культурні події, що проводили в рідному місті.
"Від тих заходів тхнуло офіціозом й одноманітністю. Святкування Дня молоді майже не відрізнялося від сценарію на День міста. Ті самі виступи, ті самі локації. Це набридло. Згодом прийшло розуміння того, що навряд хтось буде створювати щось цікаве як для мене, так і для молоді загалом", - розповідає Віталій.
Для молодого хлопця це стало головним поштовхом, аби зайнятися сучасними культурними проєктами.
Через війну на сході, після 2014 року в регіоні з'явилось багато різних міжнародних організацій. Вони організовували для молоді тренінги та семінари. Не скористатися цими настановами Віталій не міг та вирішив впроваджувати цікаві ідеї в життя.
"Гарелея Неотодрёшь". Арт-об’єкти на заброшках, як частина сучасного мистецтва
Віталій взявся створювати в Лисичанську власні сучасні проєкти. До нього приєдналися однодумці. Взялися за заброшки – занедбаних об’єктів в місті було чимало. У повсякденному житті містяни звикли до них і не помічали.
"Ніхто нічого з ними робити не хотів, а їхня кількість вражала. Вони були, як в житловому масиві, так і в індустріальному. Ми шукали обскурні локації. Хотіли зробити щось, так би мовити, живе всередині мертвого організму", – пригадує активіст.
Виставки на заброшкахФото: з особистого архіву В.Матухна
Виставки на заброшках молодий митець об’єднав в один проєкт "Гарелея Неотодрёшь". Саме "Гарелея" – як виклик місцевим посадовцям, бо вони не сприймали нічого нового й креативного.
Віталій каже: "Перша виставка, яку ми робили, була тестовою, наче спроба пера. Ми намагалися зрозуміти: чи це спрацює, чи буде цікавим? Виставку влаштували під відбудованим мостом між Лисичанськом і Сєвєродонецьком, що було зруйновано в 14-му році".
Після першої виставки до проєкту залучали маловідомих митців. На різних локаціях Лисичанська свій слід залишили близько 100 молодих талантів з Луганщини та Донеччини.
"Власне це і є головна мета "Гарелеї": показати локальну мистецьку сцену. Згодом розширили свою географію. Виставки створювали в Маріуполі, Рубіжному, Сєвєродонецьку, Костянтинівці, Харкові, Рівному", - хвалиться засновник "Гарелеї Неотодрёшь".
24 лютого 2022 року. Цей день не став несподіванкою для Віталія
Віталій Матухно каже, що про наближення цього дня не говорив хіба що ледар. Ситуація на сході загострилася, ще за пару місяців до цього. Дедалі частіше місцеві чули за горизонтом вибухи.
24 лютого лисичанин запам’ятав таким: "Десь о четвертій ранку я почув вибух дуже близько. І ніби відразу зрозумів, що відбувається. Я відкриваю новини, читаю: Харків обстрілюють, в бік столиці йдуть російські війська".
В Лисичанську не одразу зрозуміли, що насувається справжня війна. Дехто з містян пішов на роботу, Віталій попензлював до магазину за цигарками.
Та почувши повідомлення про організацію евакуаційних потягів з регіону, люди зрозуміли, що це – серйозно.
Віталій зі своєю дівчиною Юлією обговорювали свої подальші дії. Для початку – пішли у бомбосховище, знайоме їм ще з 2014-го. Врешті решт пара вирішила виїжджати з небезпечного міста.
"Збиралися занадто хаотично, ніколи було щось раціонально планувати. Тож їхали з майже порожнім рюкзаком: ноутбук, камера, документи та трохи якихось речей. Думали, може за кілька тижнів повернемося, як у 14-му було", - зізнається митець.
Віталій Матухно і Юлія СідорченкоФото: з особистого архіву В.Матухна
Батьки Віталія не хотіли їхати з Лисичанська і його всіляко відмовляли.
"Та коли через місць снаряд прилетів на сусідське подвір’я – вони теж поїхали звідти. Щоправда, їх вивозили волонтери, бо евакуаційні потяги вже не ходили", – мовить лисичанин.
Куди їхали – не знали. Потяг кілька разів змінював маршрут
Віталій і Юлія не знали куди їх привезе евакуаційний потяг.
"Поїздка тривала майже три дні. Спочатку потяг прямував у Дніпро, а потім змінив свій напрямок та приїхав у Львів. В пошуках прихистку ми телефонували друзям і знайомим", – згадує лисичанин.
Відгукнулася знайома з Сєвєродонецька Ольга Урсол, яка жила в місті Лева та викладала в Українському католицькому університеті. Якийсь час молода пара пожила у неї, аж допоки не винайняла квартиру.
"Я мав фінансову подушку – напередодні війни отримав премію від Фонду принца Клауса. Ці кошти допомогли вижити протягом певного часу", - розповідає переселенець.
Одна з виставок "Гарелеї Неотодрёшь"Фото: з особистого архіву В.Матухна
У Львові переселенець з Лисичанська займається мистецькими проєктами
У Львові Віталій не сидить, склавши руки. Він шукає міжнародних донорів для реалізації мистецьких проєктів, пов’язаних з початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
За два роки було створено чимало. Наразі переселенець працює над цифровою збіркою "Триває десятий рік". До неї увійдуть автобіографічні історії з онлайн-архіву "14-8-22", в якому молоді люди з Донбасу розповідають, як в їхнє дитинство увірвалася війна. А для них вона – значна частина життя.
Назва проєкту символічна: цифра 14 – це 2014 рік, коли почалася війна на сході, 22 – рік початку повномасштабного вторгнення, 8 – роки дорослішання молоді за воєнний час.
Лисичанський митець Віталій Матухно працює над своїми проєктамиФото: з особистого архіву В.Матухна
Митець з Лисичанська додає: "Минулоріч вийшла книга "Погляд на дві тисячі ярдів". Це друкований і онлайн-каталог мистецьких робіт, рефлексії, пов’язаних з війною. Нині триває робота над книгою "За нас, за вас і за Донбас", яку присвячено розвитку культури в містах Луганської та Донецької області в 2014-2022 роках".
Нині засновник "Гарелеї Неотодрёшь" мріє про повернення у рідний Лисичанськ після перемоги.
Віталій каже: "Від думок про майбутнє голова йде обертом. Звісно, хочеться повернутися додому. Але наразі ще багато невизначеності".
Молодий чоловік впевнений, що після деокупації на Луганщину потрібно стягнути те, чого там майже не було – українську культуру.
"Це – поки що моя мрія. Сподіваюся: рано чи пізно це станеться", – підсумовує Віталій.
Читайте також: Життя "з нуля". Переселенка з Луганщини Наталя Бєлімова перетворила хобі на бізнес
