У рідній Попасній Денис Безгодков прожив все своє життя – 43 роки. Після закінчення школи хлопець поїхав у Луганськ, з яким пов’язував своє майбутнє. Там юнак вивчився на телемайстра, але згодом повернуся додому. Тут він одружився, зробив перші кроки у підприємницькій діяльності та розвивав свій бізнес. 2022 рік вмить знищив усе, що попаснянин створював власноруч багато років поспіль.
Переселенець з Попасної Денис Безгодков розповів редакції сайту Попасна.City про своє життя до окупації та як склалася доля після повномасштабного вторгнення росіян.
Життя у Попасній. Денис пройшов шлях від зварювальника до підприємця
У рідній Попасній Денис Безгодков працював зварювальником на вагоно-ремонтному заводі. То були «дев’яності» і кожен виживав, як міг. І вчителі, і інженери, аби якось звести кінці з кінцями, змушені були йти «у вільне плавання».
Одружившись, молодий чоловік зрозумів, що на утримання родини йому не вистачає однієї зарплатні. Попаснянин вирішив випробувати долю та подався у торгівлю: купував речі на гуртових ринках Горлівки, Донецька, Луганська та продавав їх у рідному місті.
У 2004 році він зосередився лише на підприємницькій діяльності.
«Одночасно займатися двома справами було складно. Тим більше, що на заводі була маленька заробітна плата. Я вирішив йти на «вільні хліби» та віддати всі сили і весь час власній справі», - пригадує ті роки Денис.
Потроху бізнес пана Дениса став розвиватися, побільшала й родина. Дружина Вікторія народила двох доньок – спочатку Аліну, потім Марію.
Денис з дружиноюФото: з особистого архіву Д.Безгодкова
У 2014 році Попасна ненадовго потрапила під окупацію «ополченців». Денис Безгодков вивіз своїх дівчат з міста. А сам продовжував торгувати далі, бо багато місцевих залишалося в населеному пункті і потребували різноманітних товарів та послуг.
Після звільнення міста від проросійських сил, містяни почали повертатися до своїх домівок. Проте, життя в Попасній змінилося.
«Перспективної роботи в місті не було. Здебільшого люди працювали на комунальних підприємствах, у школах та лікарнях. Багато молоді, після закінчення школи, їхали до великих міст», - пригадує попаснянин.
Денис і сам дедалі частіше замислювався про переїзд, однак продовжував торгувати у рідному місті.
За кілька десятків кілометрів від Попасної бахкало і гримало вісім років. Сили АТО стримували незаконні бандитські формування, що фінансувалися з РФ. Попри це, місцеві до останнього не вірили у напад з боку країни-сусідки.
«Я знав, якщо спалахне іскра, то Попасна запалає одразу - місто знаходиться на лінії розмежування між Україною і т.зв. «ЛНР». Я не думав, що в 21-му столітті хтось може ось так піти повноцінною війною. У мене це в голові зовсім не вкладалося. Я до останнього не вірив, що таке може бути», - каже пан Денис.
На жаль, сподівання підприємця були марними – у Кремлі були іншої думки.
2022-й: перші дні повномасштабного вторгнення
Весь ранок і день 24 лютого 2022 року Денис Вікторович провів не випускаючи телефону з рук – підтримував зв’язок зі знайомими, які жили у Києві та Харкові.
«Вони розповідати про те, що бачили і чули, підтверджували про початок обстрілів і бомбардувань. Люди почали виїжджати з цих міст. Ми постійно тримали зв'язок одне з одним», - переказує Денис.
Однак, в Попасній було тихо. Родина Безгодкових виїжджати нікуди не збиралася. Вони думали, що це - просто «бряцання зброєю» й за декілька днів все стихне.
Підприємець каже: «У нас почалося 2 березня. Вночі ми прокинулися від того, що по нашому місту почали гатити з «Градів». Приблизно за 300 метрів від нашого будинку вибухнув снаряд».
Часу на роздуми було обмаль. Попаснянин нашвидкоруч зібрав речі першої необхідності, документи, ноутбук та посадив у власну машину найдорожче - сім’ю, собаку та кицьку - й повіз їх у Бахмут.
Стіна плачу. ЄрусалимФото: з особистого архіву Д.Безгодкова
Денис ще кілька разів повертався у місто, бо там залишалися родичі. Він привозив їм продукти з Бахмута, а згодом забрав батька з матір’ю звідти.
«Як підприємець, я уклав договір з хлібозаводом, «затарював» багажник своєї автівки хлібом і віз його у Попасну. Буханки роздавав людям на вулиці, завозив у бомбосховища, що знаходилися у 3-му будинку та в сусідніх будівлях. А ще привозив медикаменти для хворих», - розповідає Денис.
Чоловік зізнається, що ці поїздки «додому» були морально важкі та небезпечні. Кожного разу, повертаючись до Бахмута, Денис вивозив із собою когось з попаснян. Евакуював з-під обстрілів понад два десятка людей.
«Одного разу під’їхав до клубу забрати двох людей, які переховувалися у підвалі. На місці з’ясувалося, що захотіло виїхати п’ятеро, ще й з малою дитиною, яку захитує. Не їхали, а «летіли», тому що почався обстріл. Дівчині стало зле, а я зупинитися не міг, бо праворуч і ліворуч були вибухи. Загальмував лише у Соледарі, тоді дитина змогла вийти на свіже повітря. Потім поїхали далі».
З кінця березня їздити до Попасної стало неможливо.
Нове життя. У Києві Денис з дружиною розпочали все з початку
За місяць Безгодкови переїхали з Бахмута до Києва. Разом з ними приїхали батьки та племінниця з чоловіком і дитиною.
У столиці переселенець з Попасної замислився: чим зайнятися, як годувати сім’ю?
«Якщо постійно читати новини, то дах «поїде». Не зрозуміло чим все закінчиться. Я знав, що мої магазини в Попасній спочатку пограбували, а потім спалили. Грошей немає, а треба жити далі. Аби розпочати в чужому місті все «з нуля» довелося продати обидві свої машини», - переповідає пан Денис.
На ці гроші орендував невеличкий кіоск і з 1 травня почав працювати: продавав мобільні телефони та аксесуари до них. З часом почав розширюватися.
Дружина теж не сиділа, склавши руки. У Попасній жінка мала магазин дитячого одягу, а в столиці довелося кардинально змінювати свій вид діяльності.
«Вікторія записалася на курси та опанувала професію кухара. Нині працює поваром в одному зі столичних ресторанів. Куховарити їй подобається», - вихваляється Денис.
Старша донька працює грумером, молодша навчається у сьомому класі.
Безгодкови. Сімейне фотоФото: з особистого архіву Д.Безгодкова
Попаснянин розповідає: «Швидко адаптуватися в Києві його родині допомогли друзі, які переїхали з Луганщини до столиці ще у чотирнадцятому році. Вони підтримували нас з перших днів і зараз спілкуємося одне з одним».
Незважаючи на те, що загарбники зруйнували Попасну вщент, чоловік продовжує слідкувати за місцевими чатами. Однак, інформації про 16-й район, де він проживав з родиною, майже немає.
«Навіть коли там виставляють відео або фото, то з нашого району нічого немає. Подейкують, що там проживають російські військові, тож в ту частину міста нікого не пускають. А супутникові знімки на Google-карті показують, що нашого будинку вже немає – його зруйновано», - каже Денис Вікторович.
Нині чоловік шкодує, що залишаючи поспіхом свій рідний дім, вони забули забрати сімейні альбоми з фотокартками: «Минуле життя наче зникло без сліду».
Про повернення, звернення до земляків, найбільшу перемогу
Я повернуся в рідне місто
Я повернуся до Попасної аби остаточно переконатися, що вже немає чого туди повертатися. Я бачив на Google-мапі, що моєї власності там вже немає. І головою це розумієш, а поки на власні очі не побачиш, то не віриш. Плюс у дружини родичі на кладовищі поховані – треба їх відвідати й віддати шану.
Головне, що я хочу сказати своїм землякам
Повернути назад вже нічого неможна. Не падайте духом, живіть зараз. У мене за приклад – мої друзі та куми. Прихисток знайшли у Дніпрі, Кривому Розі та Одесі. Втративши все у Попасній, вони не зневірилися, а знайшли роботу і пашуть, аби розпочали своє життя на новому місці з чистого аркуша. Попаснянам не треба скиглити та чекати на своє повернення. Там все зруйновано. «Відпустіть» це та влаштовуйте своє життя з початку. Бо єдине, що в нас ніколи не зможуть забрати окупанти – це наш досвід та вміння, набуті у довоєнний час.
Найбільша перемога для Попасної
Найбільша перемога - це коли, після перемоги і деокупації, в Попасну повернуться місцеві жителі. Ті, хто захочуть і зможуть відбудовувати свої будинки, вулиці та підприємства.
