Військові дії на Донбасі раз і назавжди змінили життя людей. Для деяких мешканців Попасної та інших населених пунктів життя у постійній небезпеці стало настільки нестерпним, що вони були вимушені покинути свої домівки та виїхати з міста, деякі й до сьогодні не повернулись. Але є й люди, які навпаки залишили своє звичне життя за сотні кілометрів від сходу України та за власним бажанням приїхали жити та працювати в прифронтову Попасну. Саме про таких людей ми бажаємо розповісти в цьому матеріалі.
Микола та Наталія Дячуки – чоловік та дружина, а ще вони висококваліфіковані лікарі. Він уролог, вона гінеколог і вони приїхали жити та працювати до Попаснянської центральної районної лікарні аж з Івано-Франківщини.
Першим до Попасної приїхав саме Микола, а вже потім за ним переїхала і Наталія.
Зараз вирішується питання придбання службової квартири для подружжя, після чого вони збираються вже повністю оселитися в Попасній та привести сюди своїх двох дітей.
Ми поспілкувались з подружжям та попросили розповісти про себе та про те, чому вони вирішили кардинально змінити своє життя, та перетнувши більше ніж тисячу кілометрів лишитись жити і працювати у Попасній – місті, яке вже п’ять років знаходиться на лінії розмежування.
Микола Дячук
Микола Дячук родом з Верховини Івано-Франківської області, а Наталія з Чернівецької області. Познайомились вони, коли разом навчались у Буковинській державній медичній академії. Майбутні чоловік і дружина почали навчатись разом на одному курсі, а після закінчення академії одружились.
Чоловік розповідає, що у сім’ї він перший лікар. А от Наталія каже, що на вибір професії її надихнула сестра мами, яка все життя пропрацювала педіатром.
«Коли прийшов час поступати, я думала бути вчителькою, як моя мама, але до нас в гості приїхала мамина сестра і то вона надихнула мене стати лікарем. Тому спочатку я вступила в медичне училище, а потім вже в вищий навчальний заклад», - згадує Наталія.
Після закінчення академії на молодих спеціалістів чекала інтернатура. Микола розповів, що проходив інтернатуру у національній медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика у Києві, де і пройшов інтернатуру за фахом хірургія, а потім і урологія.
Вони разом із Наталією почали працювати у Верховинській центральній районній лікарні. В цій лікарні Микола працював хірургом і урологом, а Наталія акушером-гінекологом у пологовому будинку.
Як потрапили до Попасної
Микола розповідає, що йому довелось два роки працювати з Сергієм Кацарським (нині завідувач хірургічного відділення Попаснянської ЦРЛ – Авт.), коли він з Донецької області переїхав та почав працювати в Верховинській ЦРЛ. Саме від цієї лікарні Сергій Кацарський приїздив до Попасної у складі Першого добровольчого медичного шпиталю ім. Пирогова і згодом залишився тут працювати.
Сергій Кацарській (зліва) Микола Дячук (зправа)
Саме Сергій Кацарський запропонував Миколі Дячуку приїхати в Попасну спочатку на один місяць заради ознайомлення.
«Я приїхав до Попасної у грудні 2018 року, як лікар волонтер, за рахунок відпустки, а потім залишився на три місяці, використавши всі свої відпустки, які назбирав за роки роботи», - розповідає лікар.
Наталія розповідає, що дуже боялась за чоловіка, коли він вперше їхав до Попасної. Вона каже, що часто бачила по новинах що відбувається на наших територіях, тому сильно переймалась за чоловіка і навіть не хотіла його відпускати.
Після того, як Микола приїхав до Попасної в грудні 2018 року і почав працювати, він подзвонив Наталії та теж запропонував їй приїхати до міста та подивитись, що тут відбувається та де він працює, на власні очі. І Наталія погодилась, і вже в січні теж приїхала для ознайомлення.
«Як подивитись по телевізору, то звісно ситуація виглядає страшнішою. Коли їхала я собі уявляла, що побачу руїни. Але вже тут я побачила, що і дороги нормальні, місто чисте, є школи, дитячі садки, спортивні майданчики, супермаркети та ін. Єдине, що одразу кинулося в очі, це мала кількість людей на вулицях, якби не це я б, якщо не знала, і не подумала б, що тут йде війна», - згадує свої перші враження Наталія.
Чи складно було вирішити переїхати
Загалом Микола Дячук працює в Попаснянській ЦРЛ вже пів року. Наталія приїхала працювати трохи більше ніж місяць назад.
Переїхати до Попасної на постійне проживання, за словами Миколи і Наталії, було дещо складним рішенням. Вони радились з Наталією про це.
«Там у нас є власне житло, ми багато років вже пропрацювали, тому змінити своє життя та розпочати нове життя – це важко. Якби ми змінили місце роботи та проживання там по місцю, це зовсім інше питання, ніж приїхати сюди майже за півтори тисячі кілометрів. Звикнути до всього нового психологічно складно для мене. А от мій чоловік навпаки, дуже легко освоївся в нових умовах і колективі», - каже Наталія.
В Попаснянській лікарні Миколу перш за все зацікавила наявність урологічних ліжок у хірургічному відділенні, чого в його лікарні не було, та перш за все наявність сучасного обладнання. Таких можливостей, за словами лікаря, у його попередньому місці роботи, на жаль, немає. Він підкреслив, що лікарня, в якій він працював, менш обладнана, ніж Попаснянська ЦРЛ. Також лікар підкреслює, що в районі значно більша кількість пацієнтів, бо він значно більший, ніж Верховинський за кількістю населення, це теж плюс для лікаря, який полюбляє свою роботу.
«Тут значно більше обладнання, а отже і можливостей більше. Не треба скеровувати людей кудись, бо є можливість надати допомогу на місці. В Попаснянській лікарні робота організована краще, ніж на нашому попередньому місці роботи», - ділиться Наталія.
Микола підкреслив, що тут він побачив для себе можливість не тільки працювати у кращих умовах або отримати житло та стабільний заробіток. Перш за все він знайшов можливість розвиватись по своєму професійному напрямку, більша перспектива.
Як підкреслює Микола, у них були й інші варіанти, могли поїхати й за кордон, але захотілось залишитись працювати в Україні. Одним із важливих аспектів при прийнятті рішення про переїзд став той факт, що подружжя запевнили, що у Попасній для них придбають службове житло.
Зараз, коли Микола і Наталія вже разом працюють у Попасній, вони вирішили переїхати сюди всією сім’єю. Подружжя має двох дітей: хлопчика та дівчинку молодшого шкільного віку. Тому зараз батьки вже думають над тим, коли заберуть до себе дітей, яку обрати школу для них.
«Як тільки я у січні приїхала до міста, я перш за все спитала, чи працюють тут школи та дитячі садки. Якщо працюють ці заклади, значить тут є діти і я зможу привезти своїх – такі думки в мене тоді були перш за все», - розповідає Наталія.
Батьки кажуть, що тільки-но вирішиться питання з житлом, то одразу заберуть дітей, які вже місяць живуть з бабусею та не бачились з ними.
А також уролог сподівається, що для кращої роботи і надання допомоги населенню буде придбана нова урологічна апаратура, зокрема цисторезектоскоп та уретроскоп.
