Боєць батальйону ім. генерал-майора Сергія Кульчицького Юлія Капорик поділилася своїм досвідом, переживаннями, а також життєвим шляхом до служби в лавах Національної Гвардії України.
З передчуттям війни
Киянка Юлія Капорик ще з дитинства розвивала в собі витримку, рішучість та сміливість. Будучи школяркою вона захоплювалася такими видами спорту, як стрільба та фехтування. Професію для себе майбутня військова Національної Гвардії України обрала також нерозривно пов’язану з точними науками і пропрацювала начальником відділу продаж у IT-компанії протягом 15 років.
Події на Майдані в 2013 році не змогли залишити байдужою Юлію, і вона вирішує теж стати на обороні Гідності та Свободи своєї країни. Патріотка потрапляє до третьої сотні, у складі якої були молоді науковці з Академії наук. Закопчені прапори з тих часів Юлія Капорик і досі береже.
На Майдані жінка прагнула своїм прикладом довести, що вона не даремно там знаходиться.
«Я не відмовлялася від будь-якої роботи на Майдані. І не хотіла жалітися, що то є важко», - розповідає військова.
З побратимами на Революції Гідності!
Вже там, серед буремних подій, жінка передчувала, що війна в країні неминуча. Вона ще не знала, де і як вона почнеться, але тривожне почуття страшного лиха для України не покидало її.
Серед диму палаючих шин жінка зустріне своє кохання – чоловіка, з яким вона обвінчається через декілька років і пліч-о-пліч буде захищати свою країну від ворога.
Від Слов’янська до повернення додому
З розгортанням бойових дій на Донбасі жінка вступила до лав Національної Гвардії України – батальйону ім. генерал-майора Сергія Кульчицького. Дочка та син сприйняли цю новину з обуренням: страх за життя їхньої мами завадив їм зрозуміти її. Але через деякий час рідні люди змогли порозумітися і відтоді поважають рішення своєї мами.
У складі батальйону Юлія Капорик приймала перший вогонь війни - звільняла Слов'янськ у 2014 році. В той час жінка-військовослужбовець – це було досить рідке явище, тому окремих завдань для них не існувало. Вони допомагали всюди: в окопах зі зброєю, на кухні та в медчастинах.
Незвичним та дивним стало для Юлії негативне і зневажливе ставлення деяких місцевих мешканців до українських військових.
«В мене самої ніколи не було такого особливого розділення на Східну та Західну Україну – я в мирний час їздила у відрядження, спілкувалась з різними людьми, і питання національної свідомості ніколи так гостро не поставало для мене», - розповідає Юлія Капорик.
До військового побуту їй звикнути було неважко. За словами жінки-бійця, дискомфорту у воєнних умовах вона не відчула.
Воює на рівні з чоловіками
Назавжди запам’ятався для Юлії той день, коли після закінчення чергування вона вилізла з окопу помилуватися сходом сонця, як несподівано над вухом пролетіла куля снайпера. Її врятували побратими, які швидко затягнули її назад у окоп.
Важким моментом, який їй треба було пережити, був період, коли вона їхала на поле бою під Дебальцевим, де, як їй повідомили з передової, залишилися загиблі та поранені бійці, яких потрібно було забрати звідти.
«Треба «відключити» емоції і «увімкнути» розум. Я не плачу, але воно в душі потім шкребе і болить. І кожен раз згадуєш про те», - каже військова.
У 2015 році жінка повертається до Києва. На мирній території вона вже по-іншому буде сприймати життя і людей, які її оточують: гостріше почне розрізняти правду від брехні, щиру доброту від лицемірства.
«Як каже моя мама, я стала більш жорстка, категорична. Але в чомусь і більш терпляча. Я можу промовчати, якщо не сприймаю точку зору людини, але мені важче стати на ту сторону, з якою я не згодна», - розповідає старший солдат батальйону ім. Кульчицького.
Але за два роки вона знов стане на захист України.
Кликала з собою сина
«На фронті виникла потреба в тому, що я знаю та вмію. Прийшло багато молодих бійців, яким треба було допомагати», - згадує Юлія Капорик.
Служба на фронті стала для неї вже звичною справою. І тому воювати вона налаштована разом зі своїм чоловіком, до перемоги. А після того, як в Україну повернеться мир, планує почати жити простим і спокійним життям. До мирного життя сімейне подружжя вже ретельно підготувалося – купили в Рівненській області хатинку, яка розташована в лісі.
Війна війною, а Свята ніхто не відміняв
Військова зазначає, що на фронті вона займається не лише справами захисту держави, а й психологічно підтримує молодих бійців. За словами Юлії, деякі хлопці в батальйоні такого ж віку, як і її діти, тому іноді приходять до неї, як до мами, розповісти про свої душевні хвилювання.
«Іноді їм край необхідно з кимось поговорити по душам», - каже вона.
Також жінка має контакти усіх батьків молодих військовослужбовців, і іноді спілкується з ними.
Вона стала ще сильнішою
Служити до батальйону Юлія Капорик неодноразово кликала з собою сина.
«То дуже гарна школа життя. І я би йому допомагала. Але він поки відмовляється – ще вчиться в інституті», - розповідає боєць Національної Гвардії.
