Зульфія Оразова - мати тринадцятирічного Тимура, який з народження має інвалідність. Родина живе у місті Золоте, що на Луганщині. Зараз це зона інтенсивних бойових дій. Дитина потребує ліків, але отримати їх зараз у прифронтовому місті неможливо. Мати розповіла, як війна змінила їхнє життя і вплинула на стан Тимура. На момент написання статті сім'я знаходилась в Золотому, але згодом виїхала. ЮНІСЕФ Україна опублікували історію родини.
Зульфія одна виховує сина. У три місяці йому зробили шунтування. Це процедура, яка дозволяє виводити рідину, яка надмірно накопичується у мозку. Робиться це через спеціальний апарат. Тимур страждає на постійні головні болі, іноді це призводить до нападів. Нормалізувати та контролювати стан допомагають ліки.
Напад може початися у будь-який момент. Тоді руки Тимура стають наче дерев’яні, пальці вигинаються. Тоді мати дає йому заспокійливе, кладе в ліжко та гладить руки, поки дитина не засне.
«Під час таких приступів він кричить, що в нього сильно болить голова. Коли він прокидається, ніколи не пам’ятає, що з ним трапилося», - розповідає Зульфія.
Війна та обстріли значно погіршили стан дитини. Напади ставалися практично через день, а іноді навіть двічі за день.
«Це дуже страшно, і це бачу тільки я», - говорить Зульфія, ледь стримуючи сльози.
Декілька днів тому вони на власні очі бачили, як біля сусіднього будинку впали снаряди, там висипалося скло з вікон. Тимур гостро відреагував на це. Вони з мамою перебували у стані шоку. Зульфія намагається швидко взяти себе в руки, щоб її стан не відбивався на синові.
Обладнаних бомбосховищ біля дому Зульфії та Тимура немає. В під’їзді підвал в жахливому стані.
«Якби ми знали, що все так буде, можливо, самі б його облаштували», - зізнається Зульфія. Під час обстрілів, вони з сином переховуються в коридорі або в ванній кімнаті.
Ще місяць тому їхнє життя було зовсім іншим. Тимур відвідував місцеву школу, Зульфія працювала. Вчили уроки, ходили за покупками та на прогулянки, займалися у музичній школі. Їздили у сусіднє місто Попасна до реабілітаційного центру «Лелека» на заняття. Там Тимур отримував фізичну та соціальну реабілітацію. Також займався легкою атлетикою та відвідував басейн. А у лютому брав участь у обласних змаганнях «Повір у себе», які провели для дітей та молоді з інвалідністю.
«Через важку ситуацію у Попасній центр не працює. Вдома немає можливості займатися зі спеціалістами. Тому, поки немає обстрілів, ми виходимо погуляти біля під’їзду. І на цьому все»,- каже Зульфія.
Найбільшою проблемою стало те, що раніше у Попасній мама безкоштовно отримувала ліки, які критично важливі для стабільного стану здоров’я Тимура. Ті, що родині видали до війни, вже закінчуються. В аптеках у Золотому їх не має. Зульфія спробувала звернутися до волонтерів, але вони не змогли їй допомогти.
«Ми приймаємо два препарати. В упаковці 100 таблеток. Їхня ціна десь 600 гривень. Я б купила їх сама, але ніде», - каже мама.
Ліки потрібно приймати два рази на день.
«Економити та давати по одній пігулці в нинішніх умовах просто не реально», - говорить Зульфія.
Мешканці Золотого живуть у критичних гуманітарних умовах. Місяць у місті не було водопостачання, нещодавно його поновили - але тепер знову через обстріли води немає. Електрика також з перебоями. Ситуація з продуктами напружена, доводиться економити. Нещодавно почали видавати гуманітарну допомогу. Коли Зульфія йде за нею, то залишає сина вдома. Доводиться відстояти велику чергу, часто під обстрілами.
«Одного разу повернулась, а в Тимура напад. Але мені доводиться йти за допомогою, щоб прогодувати дитину», - розповідає Зульфія.
Складна ситуація в Золотому і екстреною медичною допомогою. У знайомої родини в дитини трапився напад, на “швидкій” пояснили, що зараз виїжджають тільки до вагітних та поранених. Тому дитину батьки самостійно везли до лікарні в Лисичанську.
Виїжджати родина Зульфії не планує. Крім дитини з інвалідністю, жінка доглядає літнього батька на інвалідному візку.
«Як я можу його кинути? Він живе за п’ять кілометрів він нас, у місті Гірське, я постійно маю до нього навідуватися, щоб допомагати», - каже жінка.
Родину не покидає надія, що оголосять режим припинення вогню.
«У місті залишається ще багато людей, родини з дітьми та вагітні жінки. Всі ми сподіваємося на краще», - говорить Зульфія.
Крістіна Губіна, спеціально для ЮНІСЕФ Україна
