Максим Зенич до початку повномасштабного вторгнення росії на територію Україні працював у Європі. Про війну у своїй країні він дізнався з новин та телефонних дзвінків близьких. Після перших серозних обстрілів Попасної, його колишня дружина з сином виїхали до нього. Спочатку вони зупинились у Литві, а потім вирішили шукати прихистку в Ірландії. Максим розповів Попасная. City про те, як болісно переносив відсутність зв’язку з родиною та про те, як Ірландія допомагає українцям.
До повномасштабної війни Максим працював далекобійником у Європі. Коли почалась війна, він був на роботі. Про події в Україні він дізнався з новин та з дзвінки близьких. Його родина залишалась в Попасній. Вони, як і більшість мешканців міста, вважали, що це не на довго і буде щось по типу війні у 2014-2015 роках. Але все виявилось інакше.
«Я дуже хвилювався за свою родину, яка була в Попасній. Місто почали бомбити, зникав зв’язок. Від хвилювань я навіть не міг спати ночами, а з ранку мені потрібно було увесь день працювати. Їхати за кермом. Я розумію, що мої хвилювання, це лише «квіточки» в порівнянні, з тим що пережили люди, які були під постійними обстрілами. Багатьом з них, не легко й зараз», - розповідає він.
Після перших серйозних обстрілів міста, колишня дружина з сином поїхали до нього, потім виїздили інші родичі. Зараз усі вони в безпеці. «Дідусь до останнього не хотів виїжджати, але кілька неділь назад все ж таки виїхав»,- каже Максим. В Попасній у хлопця була квартира, в якій він навіть не встиг пожити, доробляв ремонт. Будинок бабусі вигорів. У сусідній будинок прилетів снаряд та полум’я перекинулось на її дім. «Що з будинком батька, ми не знаємо. Це велика рідкість, якщо якийсь будинок вцілів. Мені здається, що 90% будівель міста зруйновані», - говорить Максим.
Прихисток в Європі
Максим працював в литовській фірмі, яка відразу повідомила їм, що готова допомогти з розселенням їх родинам. Він покликав колишню дружину з сином, до себе і на початку березня вони виїхали до нього. Кілька тижнів вони знаходились в Литві, але на той час було важко знайти роботу, тому проаналізувавши ситуацію в Європі, вони вирішили поїхали в Ірландію. «Ця країна дуже допомагає українцям. Надають житло, є виплати для біженців, курси по вивченню англійської мови. Є можливість знайти роботу, для якої навіть не потрібно говорити на англійській. Люди тут дуже «теплі» та гостинні. Вони дуже нам допомагають», - каже Максим. Він розповів, що в Ірландії проходять марші в підтримку України. На них виходять не лише українці, але й ірландці. «Я вважаю, що увесь цивілізований світ підтримує Україну та розуміє, що українці борються зі злом, в обличчі рф», - каже Максим.
Як і більшість українців, вони їхали в нікуди. Але за допомогою телефона є можливість знайти житло або родину, яка готова надати прихисток українцям. Там вони можуть зупинитися на ночівлю, а потім прямувати далі. Декілька разів Максим з родиною, користувалися цією послугою, бо їх дорога була дуже далека. З Литви до Германії вони плили на поромі. Звідти до Франції добирались автівкою. До Ірландії - знову на поромі. Квитки на пороми та їжа були безкоштовні. Вже в Ірландії прямо на причалі були розгорнуті оперативні штаби з приймання біженців. Першим ділом там оформлюють документи, а потім допомагають з розселенням. «Десь через годину нас поселили в готель. Житло та трьохразове харчування безоплатне. Але не всім так пощастило, тих хто приїхав пізніше, розселили в більш спартанські умови. Це все одно краще, ніж знаходитись під обстрілами», - каже Максим.
Вони оформили статус тимчасового захисту, на відміну від статусу біженця , їх документи не забирають і в них є змога виїхати з країни в будь-який момент. «З нашим статусом, ми можемо знаходиться тут рік. Він дає нам ті ж самі права, що і мешканцям Ірландії. Ми можемо влаштуватися на роботу. Також нам виплачують допомогу. На дорослого це 206 євро на тиждень, для дітей 40 євро. Якщо в родині декілька дорослих, то на кожного другого і наступного по 140 євро у неділю також», - каже він.
Також він розповів, що через декілька днів після заселення в готель прийшли роботодавці, провели співбесіди та запропонували роботи. Максим знайшов роботу бармена, в тому ж готелі, де і живе.
«Ми дуже скучили за домом, але повертатися нікуди. Попасна – руїни», - каже Максим.
