Марина Дунай народились у родині вчителів. Її мама та бабуся навчали дітей в школах Попасної. Закінчивши 11 класів дівчина твердо знала, що працювати вчителем – це її покликання. Тому вступила до педагогічного університету у місті Слов’янськ.
А згодом влаштувалась до лінгвістичного центра, де готувала дітей до школи. Але через повномасштабну війну росії проти України була змушена покинути улюблену роботу та евакуюватися до Німеччини.
24 лютого Марина повинна була бути у лікарні, вона перехворіла на ковід, але на ніч усіх пацієнтів відпустили до дому. «24 лютого, о 4:55, як і вся країна я прокинулась від вибухів. Тоді прилетіло у краматорський аеропорт. Було дуже чутно», - каже Марина. Про те вона усе одно пішла до лікарні. «У лікарні «всі стояли на вухах». Пацієнтів терміново виписували. У лікарів була нарада, на якій їм сказали готувати койки», - пригадує Марина.
Марина була налаштована відразу виїжджати за кордон, але не могла, бо її рідні знаходились у Попасній. Вони, як і більшість попаснян мали надію, що вдасться перечекати обстріли. Родина дівчини пробула у Попасній до 12 березня. «Було дуже важко. Тату захищає нашу державу. А з рідними у Попасній майже не було зв’язку. Як тільки вони опинились у безпечному місті, я вирушила за кордон», - говорить дівчина.
Ще раніше до Німеччини виїхали родичі її чоловіка тому, вона поїхала саме туди.
Навчання дітей у Німеччині
До війни Марина працювала у лінгвістичному центрі, де вчила дітей англійської та готувала їх до школи. Але через бойові дії заняття довелось припинити. «А потім, мої діти, які зараз у Німеччині, дізнались, що я також тут та запропонували мені відновити заняття», - говорить вона. Зараз вчителька допомагає своїм вихованцям опанувати англійську та німецьку мови та продовжує готувати їх до школи.
З архіву Марини Дунай
Про плани на майбутнє
Дивлячись на фото зруйнованої Попасної, дівчина відчуває пустоту. Їй дуже хочеться повернутися до дому, але вона розуміє, що повернутися у ту Попасну, якою вона була раніше неможливо. «Побоююсь, що за кордоном ми укорінимося, знайдемо роботи, житло. Тут буде наш другий дім. А по новому переїжджати та починати усе з початку дуже важко. Поки що не планую тут залишатися, але ніхто не знає, як повернеться життя», - говорить вона.
