З початком повномасштабного вторгнення ще більше журналістів та медіа на сході України зіткнулись з війною віч-на-віч. Тоді перед багатьма постало питання евакуації та припинення діяльності сайтів і телеканалів. Проте чимало тих, хто вимушено покинули свої домівки, проте не покинули професію і продовжують знайомити аудиторію з подіями рідних регіонів. Одне з таких медіа - сайт Трибун, який розповідає про життя Луганщини. Заступниця головного редактора Валерія Мельник розповіла про те, чи досі людей цікавить тема війни так, як цікавила на початку, про специфіку роботи з темами окупованої Луганщини та виклики війни, до яких довелось звикнути.
Люди втомились від війни, проте не забувають про неї
Трибун - медіа з Луганщини, яке продовжує працювати. Журналісти, які були змушені евакуйовуватись зі Сходу, не змінили свій фокус, тож і сьогодні розповідають про життя Луганської та Донецької областей. Звісно, в роботі відбулись певні зміни, проте це нас не лякає, каже заступниця головного редактора Валерія Мельник.
"Цей час з початку повномасштабної війни звісно був дуже складним для нас, як і для всіх. Загалом ми збільшили кількість ексклюзивного контенту на сайті, розповідаємо про волонтерів, переселенців, біженців, військових з Луганщини. Також пишемо матеріали, в яких спростовуємо російські фейки та розповідаємо про процеси, які відбуваюся в окупації, як, наприклад, примусова паспортизація, депортація дітей тощо. Також багато пишемо на соціальну тематику, тобто, де і як отримати грошові виплати, допомогу різного роду, це актуально на нашому сайті, але найбільш, мабуть, актуальна та болюча тема для читачів - це події, які відбуваються в окупації, це життя в окупації".
Після понад року повномасштабної війни потреби читачів дещо змінились, люди втомились від війни, втомились споживати негатив, і це факт, розповідає Валерія. Крім цього переселенці з Луганщини розкидані по всій країні та далеко за її межами. Тож іноді людей цікавить вже події тих громад, де вони залишаються. Проте новини з окупації, правила "виживання", поради та огляди все ще актуальні для читачів.
"Ми розуміємо, що велика частина проукраїнського населення все одно залишається, є чимало людей, які з тих чи інших причин не покинули свої домівки. Ми розуміємо, що люди чекають. І ми хочемо, щоб у них був доступ до правдивої інформації. Буває так, що хтось виїхав, а родичі залишились на ТОТ. І таких людей багато, тож їх цікавить те, що відбувається на території Луганщини та Донеччини".
Стінка з пам'ятними наліпками, зустріч вимушених переселенців зі Сходу у ДніпріФото: Валерія Мельник у Facebook
Отримати інформацію з окупованих територій нелегко
Проблема доступності джерел інформації на тимчасово окупованих територіях стоїть набагато гостріше, аніж на територіях, підконтрольних Україні. І це не дивно - окупанти усіма способами перешкоджають витоку будь-яких даних, які можуть розкрити їхні злочини. Зокрема росіяни глушать мобільний зв'язок, більш того, вони видали так званий "указ", що всі дзвінки можуть прослуховуватись та записуватись.
"На Луганщині з мобільним зв'язком, мабуть, найгірша ситуація - все дуже погано, адже зв'язок підконтрольний окупантам. У великих містах, як Лисичанськ, Рубіжне, Сєвєродонецьк, його взагалі немає. Є точки, з яких можна дзвонитись, але, зазвичай про них знають тільки місцеві мешканці, і ця інформація не розголошується. Зокрема ми знаємо, що такі "точки" є в Попасній. Також варто сказати, що в окупаційної “влади” зв'язок завжди є, на відміну від простих людей".
Люди не завжди йдуть на зв'язок з журналістами, розповідає Валерія. І на то є свої причини. По-перше, кожного разу місцеві мешканці ризикують своєю безпекою, надаючи інсайдерську інформацію про життя окупованих територій, адже через це росіяни легко звинувачують людей у "державній зраді".
"Через те, що дуже активно працює російська пропаганда, люди просто бояться, загарбники просто залякують людей. В нас є джерела, які перевірені часом, ще з окупованих у 2014 році територій - зазвичай, це якісь знайомі наших журналістів, люди, яким ми можемо довіряти. А от знайти нових інформаторів доволі непросто".
Окупанти настільки бояться, аби люди дізнались правду про їхні злочини, що опускають перед мешканцями захоплених територій залізну завісу - обмежують не тільки телефонний зв'язок, але й доступ до джерел інформації. Під заборону потрапив і Трибун. Після 24 лютого Роскомнагляд надіслав на редакційну пошту лист з проханням видалити матеріали про те, що населені пункти Луганщини обстрілюють російські військові. Проте журналісти не пішли окупантам на зустріч.
"Зрозуміло, що ми нічого не збирались видаляти, і нас заблокували на окупованих територіях і у РФ - там люди вже не можуть читати наш сайт. Чесно кажучи, це дуже вдарило по нашому трафіку, бо на ТОТ залишилась значна кількість нашої аудиторії. І до повномасштабної війни у топі міст, які читали нас, це були Луганськ, Донецьк, Макіївка тощо. Аби люди не тонули у російській дезінформації і залишались у свідомості, ми намагаємось давати інформацію на окуповані території через соц.мережі, зокрема - через телеграм".
"Ми чекаємо, коли будемо писати про відновлення Луганщини"
Команда Трибуна проживала на Луганщині. З початком повномасштабного вторгнення редакція евакуювалась у більш-менш безпечні місця. Були й журналісти, які залишились на тимчасово окупованих територіях, але згодом змогли виїхати. Адже серед тих, хто опиняється у потенційній небезпеці на ТОТ, є саме журналісти.
"Сьогодні ми розкидані по Україні та за її межами, в нас немає якогось офісу, приміщення, ми збираємось разом тільки на онлайн-нарадах. Хоча така широка географія нас навпаки рятувала, коли були блекаути. Ми знаходились у різних містах, могли підстраховувати один одного. Тож ми вважаємо, що скрізь треба шукати плюси, можливості навіть у такі складні часи".
Валерія розповідає, на самому початку вони, як і інші журналісти, зіткнулись так званим вигоранням, коли людям доводилось безперервно працювати. Журналісти постійно знаходяться у напрузі, адже майже цілодобово споживають інформацію і не можуть в якийсь момент просто закрити сайт або поставити відео на паузу.
"Зрозуміло, що всі ми люди, всі втомлюємося. Зрозуміло, що журналістам і мені, як заступниці редактора, ще важче, бо ми постійно варимося в інформаційному просторі, нам постійно потрібно щось дізнаватись. А новини не дуже приємні - хтось загинув, десь щось сталося. Так, буває важко, але ми все одно тримаємось. Дуже чекаємо на той час, коли ми будемо писати про активне відновлення Луганщини".
