Руслан Михайличенко тринадцять років працював на ОДО «Попаснянський вагоноремонтний завод». Через повномасштабне вторгнення росії на територію України йому довелося переховуватися від ворожих снарядів в бомбосховищі вагоноремонтного заводу, бо його квартира постраждала ще в перший день масштабних обстрілів Попасної.
Руслан Михайличенко тринадцять років працював на ОДО «ПВРЗ». З 2019 року займав посаду провідного інженера-технолога цеху виробництва вагонів. З 24 лютого керівництвом підприємства було прийнято рішення не виводити співробітників заводу на роботу, через повномасштабне вторгнення росії на територію України.
24 лютого Руслан прокинувся о п'ятій годині ранку та включив телевізор. «У новинах показували, як у темряві десь ведеться обстріл і був напис, що росія напала на Україну. Тоді я подумав, що це якесь загострення на кордоні, тому вирішив піти на роботу» - пригадає він.
Дорогою він зустрів свою колегу – Наталію, яка і повідомила йому, що ситуація серйозна, що обстрілюють Харків. Також жінка сказала йому, що керівництво розпустило співробітників, через загострення ситуації. «Я не виїхав відразу, бо у 2014 – 2015 роках я знаходився у Попасній, не думав, що цього разу все буде серйозно», - каже Руслан.
Руйнування житла
Руслан Михайличенко проживав у будинку на вулиці Шкільна 1, що навпроти будівлі Пенсійного фонду. 2 березня його квартира зазнала перших руйнувань. «Я як раз повернувся з продуктового магазину. Почало дуже шуміти. Оскільки в моєму будинку не було сховища я вибіг до коридору. Снаряд прямим потраплянням влучив в під’їзд будинку. Повилітали шибки та вікна зі сторони вулиці Суворова. Якби на хвилину пізніше повернувся з магазину, то попав би… Пощастило, що стіни товсті. Я вже вдруге потрапляю під обстріл. Що перший раз у 2015 році, біля будинку батьків, що цього разу не отримав ніяких ушкоджень», - каже він.
Також він розповів, що у середині березня, через ворожі обстріли згоріли господарчі будівлі, які знаходилися поряд з будинком. Вікон не було вже й зі сторони вулиці Миру.
«Я навіть не встиг нічого забрати, лише документи на квартиру та паспорт. Думав, що заберу потім», - каже він. Квартира знаходилась на першому поверсі, повилітали вікна, решіток не було, тому Руслан не виключає випадків мародерства.
Евакуація з міста
З 2 до 17 березня Руслан Михайличенко знаходився в укритті, яке розташоване на території заводу, де він працював. Там він переховувався з родиною свого брата. Крім них там знаходилось приблизно 100 осіб, які мешкали в мікрорайоні ВРЗ.
«Вранці 17 березня було потрапляння в споруду, яка знаходиться над укриттям. Зайнялася пожежа, там вже було небезпечно, тому люди почали виїжджати. Хтось своїми силами, а хтось на евакуаційних автобусах, які організувала місцева влада», - каже Руслан. Також він розповів, що за цей час доки він знаходився на території заводу, були потрапляння в інструментальний цех. «Він згорів, пожежники не встигли загасити. Прилітало ще на прохідну», - говорить Руслан.
Разом з родиною брата вони виїхали у Бахмут, потім у Дніпро, а вже після у Полтавську область, де знаходяться й зараз.
Після евакуації з міста, вони дізнались що будинок його брата, який знаходиться по вулиці Залізнична 19, згорів.
«Це було на початку квітня. Було пряме влучання й оселя повністю згоріла. Ми про це дізнались, через знайомих, яким вдалося зробити фото будинку, - каже він. Батьки Руслана мешкали на вулиці Павлова, за його словами потраплянь на цій вулиці були майже через кожен дім.
«Батьки виїхали на тиждень пізніше від нас. Вони переховувались у погребі і зрозуміли, що вже залишатись не можна», - каже він.
Ця публікація здійснена у співпраці з глобальною ініціативою «Трибунал для путіна». Якщо ви стали свідком воєнних злочинів, розкажіть нам про побачене в деталях (напишіть на пошту: [email protected]). Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі.
