До повномасштабного вторгнення Ольга Феленко з Рубіжного мала сімейний бізнес у місті. Підприємницька діяльність надала жінці змогу мати все, про що інші рубіжани тільки мріяли: улюблена справа, достаток, кілька будинків і автівок. Пані Ольга й надалі планувала розвиватися, як бізнесвумен. Однак, війна докорінно змінила її життя. Змість затишного будинку нині вона живе у гуртожитку, а замість підприємництва – займається волонтерством.
Редакція сайту Попасна.City розпитала Ольгу Данилівну, чи легко бути переселенкою і допомагати іншим землякам
«Дев’яності» перетворили дружину військового на бізнесвумен
Батьки Ольги Феленко переїхали до Рубіжного, коли дівчині було дев'ять років. Потім вийшла заміж за військового та поїхала разом з ним у Мурманськ. У 1991 році, після розпаду СРСР, молода родина повернулася до батьківського обійстя у Рубіжне. Згодом, жінка вдруге вийшла заміж та почала робити перші кроки в бізнесі.
«98-й рік. Я не знала навіть з чого почати. На центральному ринку торгувала всім підряд: речами, взуттям, канцелярією. Потім перейшла на продаж посуду й подарунків, бо це завжди користується попитом і не залежить від пори року. Я першою в нашому місті почала красиво запаковувати подарунки», - пригадує рубіжанка.
З часом пані Ольга розширила свій бізнес і торговельних точок стало сім.
«Я не стояла на місці - розвивалася. Відкрила магазин подарунків «Матрьошка» площею 300 квадратних метрів. Кількість павільйонів на ринку зросла до 34, тож частину з них - здавала в оренду. Хтось вважав нас успішними підприємцями, інші - заздрили. Та весь цей час наша сім’я тяжко працювала, включаючи чотирнадцятирічну доню. За 22 роки підприємницької діяльності ми жодного разу не були у відпустці, ніколи не їздили за кордон», - переповідає Ольга Феленко.
Підприємниця додає, згодом купили три будинки на одній вулиці, квартиру в центрі міста та дві машини.
Під час окупації Рубіжного у 2014-му зняли український прапор, бо «так треба»
У 2014-му, з квітня по червень, Рубіжне перебувало під контролем т.зв. «ополченців». Одного разу з вікна своєї квартири Феленки побачили, що на головному флагштоці міста державний стяг України замінили прапором «ЛНР».
«Я телефоную трьом депутатам і секретарю міськради, аби з’ясувати: що відбувається? У відповідь почула: «Так треба, щоб в місті все було спокійно». В той день я їхала на роботу в таксі, яке водій прикрасив георгіївською стрічкою. Звернула увагу, що вони разом з триколорами з’явилися на багатьох машинах, що пересувалися містом. В мене це викликало подив і непорозуміння», - каже Ольга Данилівна.
Підприємниця зізнається, що тоді не мала активної позиції – просто займалася бізнесом. Коли російські посіпаки приїжджали на ринок «отоваритися», то вона встигала зачиняти свої ларьки, рятуючи товар від грабунку.
«Патріотична позиція сформувалася вже під час чотиримісячної окупації. Відтоді наша родина допомагала бійцям АТО: збирали кошти, продукти, одяг та передавали їх українським підрозділам. Добре, що нас ніхто не здав і все минулося для нашої сім’ї без наслідків. Бог милував», - розповідає пані Ольга.
Після звільнення Рубіжного жінка об’єдналася з іншими активними підприємцями міста, слідкували за подіями на Майдані, намагалися впливати на рішення місцевої влади, створили громадську організацію.
Ольга Феленко вивчає творчість Тараса ШевченкаФото: з особистого архіву О.Феленко
Ольга Феленко очолила міський осередок партії Олега Ляшка і навіть балотувалася від цієї політсили на посаду Рубіжанського міського голови: «Це був виклик для нашого міста. Багато хто побоювався радикальної проукраїнської позиції партії. Звісно, я не пройшла».
Через активну позицію, багато хто з рубіжан і нині звертаються за допомогою до пані Ольги, «як до депутатки міської ради», хоча вона ніколи навіть не висувалася в депутати.
Рубіжанка шуткує: «Навіщо мені депутатство? Я і так «народний». До мене йдуть і за правовою допомогою, і просто - за людською порадою, щоб підказала як краще вчинити в тій чи іншій життєвій ситуації».
З кожної праски попереджали: «Війна». Ольга Феленко не вірила
Навіть після подій 2014 року Ольга Феленко не вірила, що росіяни нападуть на Україну. Коли зранку 24 лютого 2022-го побачила новини про повномасштабне вторгнення, жінка думала, що це не надовго.
Більша частина міста вже була окупована російською армією, а родина Феленків переховувалася в одному з будинків на околиці. Ольга сподівалася, що Збройні Сили України ось-ось звільнять місто.
«Сидячи за кілометр від ворожого блокпоста, я здому писала у Фейсбуці: «Рубіжне - Україна, дондони - лугандони». Одного дня знайомі попередили, що на сусідній вулиці «кадирівці» ходять по хатах і перевіряють документи. От ми в чому були в той момент, в тому й поїхали. Я, чоловік, донька і онука», - каже пані Ольга.
Ольга Феленко з родиноюФото: з особистого архіву О.Феленко
Спочатку рубіжани доїхали до Павлограду. Потім думали: Київ чи Дніпро? Друзі покликали їх у Тернопіль. У незнайоме місто вони приїхали 22 березня. Їм запропонували безкоштовне житло у гуртожитку. Там Феленки живуть і дотепер. Поруч сусіди – понад три сотні переселенців.
«У чергах за гуманітарною допомогою мене почали впізнавати земляки і просити про допомогу. А я ж так само, як і вони, по гуманітарку прийшла і не знаю, як жити далі», - пригадує переселенка з Рубіжного.
Як блогерка, пані Ольга вела декілька груп в соцмережах, тож вирішила діяти. І підписники відгукнулися – організували збір дитячих речей. Їх роздали дітям-переселенцям.
Одного дня їй зателефонував підприємець зі Львова та запропонував дві тони гуманітарної допомоги.
Ольга пригадує: «Мій чоловік благав мене припинити цю авантюру. Мовляв, в тебе немає приміщення, хто буде розвантажувати машину? Але я не здалася! Підняла «на вуха» пів-гуртожитку, вмовила адміністрацію, щоб дозволили скласти гуманітарку в фойє. Протягом тижня роздавала допомогу нашим землякам, все фіксувала на фото і відео».
Адаптація в Тернопільській громаді та створення гумхабу
За тиждень Ользі Феленко запропонували наступну партію гуманітарної допомоги. Жінка зрозуміла, що цілком реально організувати постійну допомогу для внутрішньо переміщених осіб з Луганщини, які знайшли прихисток у Тернополі.
Перші півроку місцева школа №28 надавала безкоштовне приміщення, в якому зберігали і роздавали пакети з гуманітаркою. Згодом, постало питання про окреме приміщення. Тож пані Ольга пішла до міської ради, виклавши на папері здобутки волонтерства за шість місяців.
Керівниця хабу каже: «У нас зареєстровано 5 тис переселенців, а це 1 тис 350 сімей з дітьми. Це ті люди, якими ми опікуємося. Ми не просто видаємо їм гуманітарку, а надаємо землякам юридичні консультації, проводимо психологічні тренінги, організовуємо заходи для дітлахів. У нас - незвичайний хаб, як і наші волонтери. Вони в нас, як на підбір: всі з вищою освітою. Є директори шкіл, завідувачки дитсадками, у нас волонтерить колишній льотчик та екс-поліцейський, є навіть керівник суду. Це чуйні та відповідальні люди. Дякую їм за все».
Ольга Феленко зі своїми волонтерамиФото: з особистого архіву О.Феленко
Внутрішньо переміщених осіб Ольга Феленко ласкаво називає «мої ВПОшки». Всіх переселенців у хабі розподілено по 11 групах: багатодітні родини, люди з інвалідністю, сім’ї військовослужбовців, родини загиблих захисників і захисниць, тощо. На кожну групу заведено відповідну Google-форму, що дозволяє мати оперативну статистику та значно спрощує облік в потребах земляків. Серед відвідувачів гуманітарного хабу багато переселенців з Попаснянської громади.
У 2023 році Ольга Феленко відкрила хаб «Нове життя» на Золотогірській, 16. У Тернопільський міський раді побачили, що колись занедбане приміщення, волонтери власноруч відремонтували та перетворили на сучасний майданчик для спілкування і надання гуманітарної допомоги.
«Мер Тернополя Сергій Надал подарував нам ноутбук та мікрохвильовку. Один з прибічників хабу надав крутий ксерокс, сканер. Тернополянин Микола Сліпченко безкоштовно забезпечив нас гарними меблями, а потім купив ще 10 нових стільців, бо спочатку ми зайшли в порожнє приміщення. Тернополянка Ольга Колос запропонувала хабу свій склад, де ми понад 2,5 роки безкоштовно зберігаємо гуманітарну допомогу. Міський голова Олександрівська Микола Греков надав нам новий проектор для проведення презентацій або візуалізацій під час дитячих заходів. Для мене було дивним, що чужі люди, яких ми не знаємо, приїжджають, дивляться і допомагають. Через нашу активність нас багато хто знає», - розповідає керівниця БФ «Тернопіль ХАБ - Нове Життя» Ольга Феленко.
Хаб активно допомагає Збройним Силам України, передаючи на передову медикаменти, продукти швидкого приготування та засоби гігієни.
З місцевою владою у волонтерів склалися нормальні відносини. Час від часу посадовці цікавиться: чи не треба хабу якоїсь допомоги? Переселенка з Рубіжного каже, що намагаються зайвий раз мерію не турбувати. Все роблять самотужки.
«Ми просили в них приміщення – вони його дали. Потім почав протікати дах, на наше прохання місцеві комунальники його полагодили. Коли ми захотіли причепурити фасад будівлі, то міськрада надала нам «будівельні ліси-помости» для роботи. Все інше робимо власними силами. Коли у наших переселенців виникають особисті проблеми, які не в змозі вирішити хаб, то я скеровую людей до міського голови. Сергій Надал завжди допомагає ВПО з Луганщини», - переповідає пані Ольга.
Діти - постійні відвідувачі гумхабу "Нове Життя"Фото: з особистого архіву О.Феленко
Отримуючи допомогу від інших, хаб «Нове Життя» залюбки допомагає Тернопільській громаді. Ліки, підгузки, милиці, гуманітарку передають до місцевого соцзахисту, а той – нужденним містянам. Також хаб взяв під свою опіку 15 родин тернополян, які живуть у сусідніх будинках – допомагають людям чим можуть.
«Спочатку я сприймала Тернопіль, як тимчасовий прихисток. А нині вже можу назвати його своїм містом. Мені тут подобається. Чи буде змога повернутися у Рубіжне наразі невідомо. Це дуже боляче, бо там прожито велику частину мого життя. Я розумію, що це треба відпустити»,- ділиться наболілим переселенка.
Про повернення, звернення до земляків, найбільшу перемогу
Я повернуся в рідне місто
Я повернуся в рідне місто, якщо там буде Україна. Хочу, щоб це було красиве, сучасне місто з охайними місцями для відпочинку. Не приватними, як було в Рубіжному, а комунальними, як тутешнє озеро – Тернопільський став, яким курсують два катери для прогулянок.
Головне, що я хочу сказати своїм землякам
Не падайте духом, не опускайте руки! Треба вірити, що ми повернемося у Рубіжне. Водночас, треба жити сьогодні, облаштовувати життя на нову місці. Не треба втрачати час, бо він безжальний і швидкоплинний. Живіть тут і зараз, допомагайте людям і вам теж віддячать добром.
Найбільша перемога для міста
Це повернення містян додому, у Рубіжне. І відновлення міста. Однак не так, як було, а щоб стало краще і комфортніше для життя. Треба побороти всіх місцевих корупціонерів, бо з ними ніякого відновлення там не буде.
