16-річна Валерія живе у прифронтовому місті на Луганщині. Вдруге у житті дівчина опинилася в епіцентрі бойових дій. Вперше це сталося вісім років тому, коли на сході України окупували міста. Зараз Валерія гостро відреагувала на обстріли, рідні хвилюються за її здоров’я та психологічний стан. На момент написання статті сім'я знаходилась в Золотому, але згодом виїхала. ЮНІСЕФ Україна опублікували історію родини.
Тетяна Решетілова спільно із донькою Мариною виховує онуку Валерію. З дитинства вона має інвалідність через ДЦП. Це захворювання центральної нервової системи, яке вражає мозок. Через це Валерія має труднощі із пересуванням. По квартирі ходить без сторонньої допомоги на носочках, а на вулиці їй потрібна підтримка.
«Через ситуацію, яка склалась Валерія перебуває в пригніченому стані та дуже боїться виходити на вулицю», - каже бабуся.
Через свій діагноз, Валерія почала ходити у сім років. Щороку вона проходила реабілітацію у міжнародній клініці в Трускавці. З дитиною займалися за високоефективною технологією. Чи буде у Валерії цього року можливості відвідати клініку, родина не знає.
«Якби ми її туди не возили, вона б, напевно, ніколи б не ходила. Зараз ми помітили погіршення стану Валерії, вона постійно нервує. Хода погіршилась, м’язи на ногах знову скуті», - розповідає Тетяна.
Через війну Валерія з мамою переїхали до квартири бабусі. Вікна їхнього житла виходять на інше місто - окуповане вісім років тому. Вони буквально знаходяться на лінії розмежування. Дитина бачить бойові дії з вікна. Коли починається стрілянина, вона вибігає зі свої кімнати та сідає на стілець в коридорі. Валерія дуже боїться обстрілів. Щоб заспокоїти, дівчинці дають медикаменти.
Валерія постійно знаходиться у пригніченому стані. Бабуся пригадала, що коли в 2014-му році почалися бойові дії, Валерію було легше зібрати та перечекати обстріл у сховищі. Дитина зазвичай сама одягається і взувається, але через паніку під час обстрілу не може цього робити.
«Дуже складно її одягати та вести в укриття, тому вирішили пережидати обстріл у квартирі. Підвал в будинку не обладнаний», - розповідає Тетяна.
До війни Валерія відвідувала місцевий реабілітаційний центр. Раніше дівчинка із задоволення збирала конструктори та займалась алмазною мозаїкою, викладала картини стразами за кольорами.
Наразі родина переймається через те, що в травні дитині потрібно пройти перекомісію для підтвердження інвалідності. Вони не знають, як в умовах війни це буде відбуватися.
У місті зараз є світло, вода та газ, поки що службам вдається ремонтувати пошкоджене обстрілами. Тетяна розповіла, що продукти в магазини продовжують завозити, але через війну вони дуже подорожчали. Родина отримує гуманітарну допомогу. Є складнощі зі зняттям готівки, тому просять знайомих, які виїжджають до інших міст. Родина ж поки не наважилася на евакуацію через низку обставин.
Крістіна Губіна, спеціально для ЮНІСЕФ Україна
