До повномасштабного вторгнення рф в Україну Олексій Антипов жив у Попасній та працював газорейником на оптовій металоприймальній базі. Мав приватний будинок, у якому жив разом з дружиною. Розповідає, що життя було тихе та спокійне. Ніхто не очікував того, що почнеться наступ.
24 лютого було чути вибухи, проте спочатку здалеку. 25 та 26 лютого ще виходили на роботу, а 27 вже зателефонували і сказали залишатись вдома. Місто було на лінії зіткнення з так званою «лнр». Спочатку обстрілювали ближче до околиці, а потім вже почали стріляти по всьому місту. Олексій намагався не сидіти вдома, а бігав та допомагав людям, діставав з-під завалів. Коли почався обстріл у тому районі, де жив чоловік, більшість громадян вже виїхали. Залишались переважно люди похилого віку, яким не було куди їхати.
Чоловік каже, що на його вулиці жили три людини: Олексій, його дружина та жінка літнього віку. Їй не було куди виїжджати, а всі інші евакуювались. Коли готували їжу, носили пенсіонерці та допомагали, чим могли. Розповідає, що підвалу не мали. Коли починався обстріл, переходили в іншу кімнату.
«Через певний час у нас пообривали дроти і ми залишились без світла. Потім Віталій Скороход, який жив на нашій вулиці, за свої кошти викликав електриків. Разом з ними лазили по стовпах, натягували дроти. Коли вже сильно обстрілювали, перестали це робити, бо сенсу вже не було. Тоді вже почали горіти будинки, стовпи лежали на підлозі і люди просто кидали все та виїжджали», - розповідає Олексій.
На початку квітня будинок чоловіка, що був розташований за адресою вул. Лугова 24, зруйнували. У цей момент він був у сусіда, а вдома залишилась дружина, яку після прильоту контузило. Спочатку розбомбили дім сусіда, Олексій побачив, що і над його будинком піднявся дим. Відразу побіг туди, тому що дружина була вдома. Вибуховою хвилею вибило ворота та хвіртку, тож чоловікові довелося перелазити через паркан.
«Бачу, що немає ні даху, нічого. Починаю кричати: «Аня, Аня!» і вона відгукнулась. Скоріше всього це прилетіла міна. Дружину вибуховою хвилею закинуло за диван. Ударилась головою об стіну, втратила свідомість. Я забіг, почав пробувати пульс. Зрозумів, що вона жива. Поранень не було. Почав хлопати по щоках і вона прийшла до тями. Була налякана, вся тряслась. Швидко зібрали із дружиною найнеобхідніші речі, документи і пішли в її будинок на вулицю Мамонтова», - згадує Олексій.
Додає, що у місті ритуальна служба, якою керували чоловік з дружиною. Вони вдвох на швидкій допомозі вивозили людей з міста і вдалося евакуювати достатню кількість жителів. 12 квітня забрали і дружину Олексія, а також знайомих. Відвезли спочатку в Бахмут, а потім вже відправили в Дніпро, де вона перебувала у центрі для переселенців. Олексій залишався у місті.
Розповідає, що на вулиці Мамонтова, куди переїхали після прильоту, бачив теж чимало злочинів російських військ. Доводилося рятувати навіть тварин. Зокрема, одного разу на вулиці Мамонтова, 34 витягав з будки собаку, яка була прив’язана. Господарі виїхали, залишили корм, віддали Олексію ключі і попросили годувати тварин. У той будинок був приліт, тож чоловік побіг рятувати. Відпустив усіх тварин, які були, відв’язав собаку. Цієї ж ночі, ближче до ранку, стався приліт у будинок сусіда за адресою Мамонтова, 36, разом із яким Олексій допомагав тваринам. Вибуховою хвилею чоловіка викинуло з дому. Його це врятувало і, на щастя, Олександр Латанський не загинув.
Додає, як проходив цією самою вулицею і знову ж таки почався обстріл. Тоді потрапив під обстріл Андрій Синіченко, у якого уламок застряг у спині. Приїхав гуманітарний автобус, постраждалого погрузили туди та вивезли спочатку в Бахмут, а потім далі.
Бахмут. Евакуація громадян
Олексій розповідає, що все летіло зі сторони міста, яка вже була захоплена російськими військами чи солдатами так званої «лнр». Загалом місто трималось три місяці і повністю захопили його 8 травня.
У кінці березня бачив, як людина вийшла із бомбосховища покурити, коли обстріли ніби затихли. Це було в мікрорайоні Черемушка за адресою Артемівська, 5. Стояв курив і стався приліт. Чоловіка розірвало на шматки. Олексій каже, що тіла доводилось закапувати на клумбах перед будинками, тому що нікуди не могли піти через постійні обстріли.
«Розбомбили також наше кладовище. Ішов якось до знайомих, дізнатись, як у них справи. А ця дорога була повз кладовище. Бачу, а там на землі лежать кості, черепи, дошки із трун. Усюди розбиті могили. Важко це розповідати. Навіть зараз не можу дивитись в Інтернеті відео про своє місто. Складно прийняти та усвідомити те, що з ним зробили», - розповідає Олексій.
Із Попасної чоловік евакуювався у Бахмут 22 квітня, проте продовжував їздити та возити гуманітарну допомогу від Попаснянської ВЦА. Коли привозили допомогу, потрапляли під обстріли. Згадує, як під час прильоту 6 травня сильно пробило колесо в автомобілі. Це була остання поїздка в місто, тому що потім чоловікові зателефонували з ВЦА і сказали, що не можна, місто повністю окуповане.
Зараз Олексій разом з дружиною живе у Кривому Розі. Працює на будівництві охоронцем. Знайомі допомогли з житлом.
Ця публікація здійснена у співпраці з глобальною ініціативою «Трибунал для путіна». Якщо ви стали свідком воєнних злочинів, розкажіть нам про побачене в деталях (напишіть на пошту: [email protected]). Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі.
