До 24 лютого Сергій працював у Попасній на залізниці кранівником, пізніше виграв грант та розпочав свій маленький бізнес з продажу бройлерів. Сергій жив спокійно та щасливо. Але все змінило 24 лютого 2022 року.
Початок війни у Попасній
Попасну почали обстрілювати ще у 2014 році, але тоді Сергій не виїжджав з Попасної. Так і 24 лютого, думали, що все оминеться і швидко закінчиться.
“Сиділи до останнього, поки вже Попасна палала, валялися трупи, і біля нас вбило чоловіка. Це було 16 березня, вбило чоловіка там де ми ховалися. Це був “Майдан”, де був пивний магазин “Гараж”. Чоловіка цього особисто не знав. Ми стояли, і тут почали гради ложитися. Потім ми вийшли з підвалу, а там цей дідусь, напевно за 60 йому було, може навіть і за 70. У нього пів голови немає. Ми його відтягнули, накрили, і він там так лежав напевно тижня 3. Його ніхто не забрав. Я не знаю чий це батько, чоловік. Мені скидали фото, і він там постійно лежав. З обличчя вже злетів халат, яким ми його тоді накрили і він довго так лежав ще. Трупів було багато.
Потім мою сусідку вбило. Це було 6 березня. Головань Олена Павлівна, вона на пенсію вийшла, працювала медиком. Тоді обстріляли градами. Знаю ще, що хлопця вбило на ВРЗ, там також були обстріли”, - розповів чоловік.
Сергій разом з товаришем почали облаштовувати підвал. За тиждень до 2 березня він був вже готовий. І з 2 березня, як почалися дуже потужні обстріли, попаснянин разом з сім’єю, перейшов жити до підвалу.
“Відразу з 2 березня ми були у підвалі. Жінка не виходила зовсім, а я виходив. Бо дуже шкода і худобу, душа болить, виходиш, біжиш, годуєш. І я тоді і під обстріли потрапляв, і падав з велосипеда, лежав на землі. Якось так. Я жив, по вулиці Оборонна. Навпроти будинки всі уже були розбиті. Люди поруч, Сикалови, у нас сиділи в напівбудинку, у них дитину в ногу поранило. Нога почала загнивати і вони виїхали. Кожен думав тоді що ось-ось все закінчиться, може якісь перемовини будуть, як у 2015 році”, - повідомив Сергій.
Евакуація з Попасної
Коли чоловік виїжджав, худобу з собою взяти не зміг. Проте забрав свою кішечку і собаку. 16 березня чоловік виїхав з сім'єю до Бахмуту
“Собачку я віддав друзям у Бахмуті. Ми там спочатку знімали квартиру, до того як до Бахмуту стало летіти. Курей залишили, бо не було куди забирати. Коли 16 числа при нас вбило чоловіка, вже зрозуміли, що треба їхати звідси. Ми ще ніч переночували і зранку побігли за машиною. Добре, що вона вціліла. Машиною виїжджав, а там асфальт вже весь вскопаний був. Сусід мені допомагав - йшов спереду і відкидував дошки дерев'яні, щоб я не наїхав на цвяхи. Вже тоді Мельниця була під ними, так називається район у Попасній. Вони його тоді вже зайняли і заходили до вагонного депо. Чекати вже було нічого, треба було їхати”, - каже чоловік.
У Бахмуті Сергій з родиною знаходився два тижні. Потім почали обстрілювати і його і попасняни поїхали до Світловодську. Прожили там пів року і наразі проживають у Києві.
Ця публікація здійснена у співпраці з глобальною ініціативою «Трибунал для путіна». Якщо ви стали свідком воєнних злочинів, розкажіть нам про побачене в деталях (напишіть на пошту: [email protected]). Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі.
