Олександр Фіщенко працював водієм у міській раді Попасної з 2015 року. Чоловік, як майже всі мешканці Попасної, 24 лютого думав, що все оминеться, як у 2014 році.
“Ми прийшли на роботу, вранці начальство каже, почалася війна. Ми ще тоді не чули що обстріли були 24. А потім вже як почало по селищу прилітати, тоді вже зрозуміли, що все”, - каже чоловік.
Сильні обстріли Попасної почалися на початку березня. Вже були конкретні прильоти по місту. Олександр розповів, що був очевидцем того, як у його будинку повилітало вікна та рами.
“Я не пам'ятаю числа вже, але це був початок березня. Бо у середині березня ми вже були у підвалі музичної школи. Спочатку почали по приватному сектору прилітати, тоді прилетіло до нас у кришу у 5-поверховий будинок. Це площа Героїв, 1. Загорілась квартира, ще наші МЧС були на місці і потушили її. Потім обстріли стали ще частішими.
Числа 15-16 в будинку повилітали рами та вікна. Прилетів снаряд, що спочатку з вікон скло повилітало, а потім дня через два прилетіло щось таке, що і рами в хаті побило. І ми перемістилися у підвал музичної школи, по вулиці Спортивна. Я бачив, як горіло АТБ біля музичної школи. І туди, де керівництво наради проводило. У клуб також прилітало багато”, - повідомив Олександр.
Бомбосховище облаштовували самотужки. Хто що міг взяти з дому, туди у підвал і несли. Ковдри, подушки. Під обстрілами бігали додому за харчами та водою. У бомбосховищі прожили 2 тижні.
Евакуація з Попасної
Росіяни почали обстрілювати Попасну ще глибше, тому з рідного міста Олександру та його родині довелось евакуюватися. 30 березня вони виїхали з міста.
“Прилітало і поруч з адміністрацією, і біля музичної школи, теж потрапили під обстріл, їсти готували. Біля сходинок у підвал пічка стояла. Ми тільки відійшли, туди прилетіло і усе розлетілося. І пічка улетіла, і все на світі.
30 березня під обстрілами вирішили піти подивитися, що там відбувається біля клубу. Там був наш автобус шкільний, його там залишили. Глянув, ключі в автобусі. А вже сумки були готові. У дівчат вже серця становилися. Там 9 чоловік залишилось в бомбосховищі. Я включив в замку запалення, солярка є, взяв автобус, а я на ньому вже їздив, возив гуманітарку з Бахмуту. І поїхав у Бахмут. І отак ми спасли і людей. Я їздив і в Красний Лиман по гуманітарку, і на Бахмут вивозив”, - каже чоловік.
У Бахмуті чоловік працював у гуманітарному хабі, роздавав там гуманітарну допомогу. Коли почало прилітати і у Бахмут, чоловік переїхав. Одного разу снаряд потрапив прямо біля їх гуманітарного штабу. Пізніше поїхали у Дніпро, там у Новомосковську відкрили Попаснянський хаб.
“Видавали гуманітарку. А потім, оскільки я водій начальника громади, ми відкрили ще хаб у Черкасах. Це вже третій. А потім вже у Харкові. Зараз ми у Харкові і роздаємо допомогу”, - розповів Олександр.
Ця публікація здійснена у співпраці з глобальною ініціативою «Трибунал для путіна». Якщо ви стали свідком воєнних злочинів, розкажіть нам про побачене в деталях (напишіть на пошту: [email protected]). Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі.
