До повномасштабного вторгнення Олександр Шахов жив у Попасній та працював в районному Будинку культури водієм й охоронцем, а також був членом Ради ветеранів Афганістану.
Спілка ветеранів Афганістану зареєстрована у 1991 році в місті Попасна. Основною діяльністю організації є такі питання: оздоровлення ветеранів Афганістану, сімей загиблих та патріотичне виховання молоді у Попасній. Олександр розповідає, що до повномасштабного вторгнення працівники багато проводмлм зустрей з дітьми у шкільних закладах, Будинку творчості, відвідували зі школярами музеї, виїжджали у села, проводили різні освітні заходи, що стосувались виховної роботи молоді. Були зустрічі з представниками влади. Згадує, що навіть напередодні наступу, 15 лютого, зустрічались з Сергієм Гайдаєм.
«Ми не думали навіть, що ця зустріч стане останньою на той період і доведеться зробити паузу на певний час. Думаю, що ми ще обов’язково зустрінемось вже на деокупованій Луганщині. Віримо в це і сподіваємось.
Зараз ми працюємо дистанційно. Усі питання, які лишились, ми намагаємось вирішувати. Є люди, які допомагають нам у цьому. На жаль, чоловіки хворіють, тому що вік вже поважний і війна внесла свої корективи, тому дуже багато виникає питань. Наразі наші хлопці служать в ЗСУ і їм допомагаємо також», - каже Олександр.
Згадує, що із 2014 року жили в напруженому стані. У 2015 році Попасна постраждала в результаті бойових дій. Були прильоти та руйнування в місті, проте протягом років усе відновлювали. Місто розвивалось та змінювалось на краще. Ремонтували дороги, дахи на школах, дитсадках, робили тротуари. У місті цілодобово горіло світло. За словами чоловіка, усе працювало та люди навіть трохи заспокоїлись після 2014 року, проте повномасштабна війна все змінила.
«Люди переважно не вірили в те, що відбудеться повномасштабне вторгнення. Думали, що буде політична розмова, і на умовах дипломатії все вирішиться, але, як бачимо, розвивалось все по іншому сценарію. Ніхто не гадав, що почнеться така війна. Звичайно, якщо порівняти 2014 і 2022 роки, то це зовсім різні речі», - розповідає чоловік.
Повномасштабна війна застала Олександра під час роботи. Він пригадує, коли був на зміні і зранку мав передати її напарнику, але тоді почалися обстріли Попасної градами. Розповідає, що сильної тривоги чи паніки не було, тому що з 2014 року обстріли були часто. Думали, що це черговий раз, і невдовзі все закінчиться, проте обстріли продовжувалися увесь день. Зранку чоловік зателефонував рідним, поки був зв'язок, і сказав їм спускатися в підвал. Із 2014 року підвали вже були облаштовані: стояли стільці, речі першої необхідності тощо. Зазвичай Олександр добирався з роботи додому за пів години, проте у цей день їхав більше двох годин через постійні обстріли. Доводилось присідати, падати, бо снаряди розривались дуже близько.
«Перший день було дуже гучно, потім трохи менше обстрілів було і ми ще ходили на роботу, працювали. Думали, що в черговий раз у росіян знесло дах, вони постріляють і закінчать, але, на жаль, це продовжувалось майже два з половиною місяці. Наші хлопці молодці, стільки часу тримались і тримали цю орду, яка йшла з міста Первомайськ», - каже Олександр.
За словами чоловіка, люди жили у підвалах багатоповерхівок в різних районах міста, у бомбосховищі в БК, який зараз зруйнований. Усі рятувались до останнього, поки була можливість. Більшість виїжджали евакуаційними автобусами, автомобілями, які вивозили людей.
У підвалі Олександра жили 15 дорослих і двоє діток. Ці люди прийшли з районів Черемушка, Інтернат, бо там вже неможливо було знаходитись. Підвал був маленький, тому тулились, як могли. Потім всі повиїжджали автомобілями чи автобусами.
Чоловік розповідає, що перші райони Попасної, які найбільше постраждали - це райони, які знаходяться ближче до міста Первомайськ. Це Мельниця, Інтернат і мікрорайон ВРЗ. Вони перші потрапляли під обстріли, тому що розташовані близько до Первомайська, звідки росіяни обстрілювали місто. Потім вони почали бити центр міста, а згодом уже далекі квартали. У перші дні вторгнення були зруйновані близько 30% міста.
«На сьогоднішній день, як кажуть, близько 90% міста зруйновано. Звичайно, це все було на наших очах, бо ми не виїжджали з Попасної до кінця березня. На вулиці Первомайська у нас був офіс Ради ветеранів Афганістану. У перші дні я ще по можливості туди заходив. Близько 3 березня дуже часто обстрілювали дев’ятиповерхівку, що розташовувалась поруч на вулиці Первомайська, 3. На моїх очах туди були три прильоти.
Я ще три рази заходив в офіс, уже вікон там не було. Учетверте не зміг вже потрапити, тому що сильно обстрілювали. В офісі залишались документи, оргтехніка. Я збирав їх докупи та залишив між двома стінами з надією, що місто все ж вистоїть. Так вони там і залишились, бо більше не було вже можливості туди зайти через сильні обстріли», - розповідає Олександр.
Будинок чоловіка за адресою вулиця Чайковського, 40 також був зруйнований у результаті нічного обстрілу 16 березня. Тоді накрило градами три вулиці: Щербакова, Піщана, Чайковського. Як зазначає Олександр, летіло все зі сторони Первомайська. Майже всі будинки були зруйновані. Якщо якісь залишались, то були побиті настільки, що жити там було вже неможливо. У будинку чоловіка повилітали вікна та двері, тому 18 березня з родиною прийняли рішення виїжджати.
Олександр згадує, як під час евакуації виїжджали через мікрорайон ВРЗ і бачили, що вся вулиця Миру вже була розстріляна і побита. Дерева перекривали дорогу. Були вирви від снарядів. Ближче до села Комишуваха диміли вулиці.
«О 5:30 18 березня ми виїжджали з міста під обстрілами, під артилерійську канонаду. Ми думали виїхати через мікрорайон Черемушка, але там теж були інтенсивні обстріли, тому ми не змогли виїхати, і довелось виїжджати через мікрорайон ВРЗ, село Комишуваха і надалі траса Лисичанськ - Бахмут. Летіли з великою швидкістю. Треба було як можна швидше проскочити через місто, бо далі вже можна було зупинитись, а там це неможливо було.
Зараз з родиною живемо у Дніпровському районі, у селі Новоолександрівка», - каже чоловік.
Ця публікація здійснена у співпраці з глобальною ініціативою «Трибунал для путіна». Якщо ви стали свідком воєнних злочинів, розкажіть нам про побачене в деталях (напишіть на пошту: [email protected]). Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі.
