Коли російська армія розпочала повномасштабне вторгнення, Олена Акімова жила у місті Попасна, яке ще з 2014 року було на лінії зіткнення. Їй, як і багатьом попаснянам, довелося пережити жахливі моменти і боротися за виживання в складних умовах.
Олена проживала у будинку 3 по вулиці Миронівська. Шалені обстріли розпочалися 3 березня, і з того часу життя стало настільки небезпечним, що Олена і її родина (син та батьки) проводили майже весь час в підвалі. Там вони приховувалися від снарядів і намагалися вижити в цій жахливій обстановці разом з сусідами (загалом - близько 15 людей).
У Олени був газовий балон на 20 літрів, за допомогою якого підігрівали чай та їжу. Щоб зекономити газ, виходили з під'їзду готувати їжу на багатті. Це доводилось робити під обстрілами, які майже не припинялися. Але коли чули, що летить снаряд – відразу старалися сховатися знов у підвал.
Олена згадує, від сильних вибухів будинок трусився та навіть падала цегла у підвалі. Вікна в їхній квартирі вибило 10 березня.
Кожен раз, коли люди вирішували вийти з підвалу, щоб поповнити запаси води та їжі, вони бачили руйнування та палаючі будинки, гаражі. Прильоти були зі сторони Первомайська, від куди наступали російські загарбники.
Вона згадує, що на початку березня працівники водоканалу за допомогою генератора відновлювали в їх районі водопостачання та заряджали мешканцям телефони.
Зв'язок іноді з'являвся, але необхідно було підійматися на п'ятих поверх, щоб його спіймати. Звідти видно було, як стоять стовпи диму палаючих у місті будинків.
Згадує, що привозили гуманітарну допомогу. Працівник Попаснянської адміністрації Дмитро Хащенко з колегою доставив їм продукти і плівку, щоб допомогти сім'ям, у яких були вибиті вікна.
У Олени був ще дім по вулиці Бахмутській, який охороняла собака. Там же у гаражі стояла машина. Поки була можливість, Олена ходила туди. Потім дізналася, що дім зруйновано, а машина згоріла в гаражі.
"Якнайстрашніше було, коли я бігла на роботу і рядом це все падало. А також обстріл, який відбувся за кілька днів до виїзду. Упало поруч з будинком та повиносило всі вікна. Будинок з цегли, і вона була розбросана вибухом по під'їзду", - згадує попаснянка найстрашніші моменти.
Олена працює бухгалтером у Пожежно-рятувальній частині №30. І поки частина працювала в Попасній, теж не покидала місто. А після того, як ДПРЧ-30 отримало наказ покидати Попасну, її разом з родиною 17 березня вивіз колега.
«Коли їхали, метрів 5-6 від машини був приліт. Навіть багажник відкрився від вибуху», - згадує вона жахливий момент.
Історія Олени Акімової і її сім'ї - це лише одна з тисяч історій людей, які були вимушені залишити свої домівки через війну. Їхня відвага та рішучість вижити в надзвичайно важких умовах заслуговують на повагу.
Ця публікація здійснена у співпраці з глобальною ініціативою «Трибунал для путіна». Якщо ви стали свідком воєнних злочинів, розкажіть нам про побачене в деталях (напишіть на пошту: [email protected]). Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі.
