Юрій Стовпяга жив у Попасній в мікрорайоні Черемушки по вулиці Донецька, 1б. Про те, що росія розпочала повномасштабний наступ він дізнався, коли прийшов у Вагонне депо, де і працював тоді у рідному місті.
Щоб бути разом усією родиною з Рубіжного приїхала донька з чоловіком та його братом. Тоді ще в місті було більш-менш безпечно, але невдовзі й в Попасній почався кошмар.
«Бомбили постійно. Кожні 5-6 хвилин вибухало. Ми знаходились у квартирі, коли прилетіло в перший раз в наш мікрорайон», - згадує ті жахливі моменти Юрій.
Він розказує, що зі сторони Первомайська, звідки наступали загарбники, тоді у їх двір прилетіли чотири снаряди Града. Родина не постраждала, хоча у них розлетівся балкон і всі вікна. Як розпочався обстріл, вони відразу сховалися у самі безпечні місця в хаті, бо з 2014 року вже мали сумний досвід життя під обстрілами.
Ще три дні після цього всі разом жили у квартирі. Але обстріли щодня посилювалися. І донька з хлопцями перебралися у бомбосховище школи №1. Юрій з іншими членами родини через тиждень вирішили теж ховатися у більш надійному місці та спуститися у підвал будинку 3 по вул. Миронівська.
Їжу готували на багатті, коли стихали обстріли. Але бувало й таке, що тільки почали готувати, як знов рвуться снаряди.
«Розпалили вогонь, поставили їжу – почався обстріл. Забігаємо у підвал. А коли виходимо – вже нема чого їсти. Прилетіло та все розбило», - згадує попаснянин.
Також він висловлює подяку співробітникам ДПРЧ-30, які привозили у такий важкий час їжу тощо.
Через деякий час доньку з хлопцями зі школи вивізли на шкільному автобусі. 3 квітня Юрій відправив дружину з сином та бабусею з Попасної на евакуаційному автобусі до доньки в Івано-Франківськ, а 9 квітні виїхав і сам.
Відповідаючи на питання, чому відразу теж не виїхав, каже: «Сподівався, що Попасну не зможуть захопити, як і у 2014 році. А також почали активно діяти мародери й доводилося їх відганяти»
Поки був у місті, став свідком, як після ракетних ударів 8 квітня горіли дома 1а та 1б по Миронівській. Чотири рази бачив, як ворог стріляв по Черемушках фосфорними снарядами.
«Вибухає в небі, як феєрверк і потім палаючий фосфор летить вниз. Одного разу він упав у десяти метрах від нашого будинку. Добре, що воно попадало туди, де нема чому горіти», - згадує Юрій.
Зараз Юрій з родиною живе в Івано-Франківську та працює на залізниці. Родина дуже сумує за тим, що не змогли забрати з дому сімейні фотоальбоми, де були збережені найцінніші спогади, які залишаться тепер лише в їхній пам'яті.
Ця публікація здійснена у співпраці з глобальною ініціативою «Трибунал для путіна». Якщо ви стали свідком воєнних злочинів, розкажіть нам про побачене в деталях (напишіть на пошту: [email protected]). Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі.
