Олександр Мартиненко з 2014 року працював водієм у Попаснянскій підстанції швидкої допомоги. Після евакуації з Попасної він допомагає пораненим українцям евакуюватися в безпечніші регіони. Він розповів Попасна.City про своє життя та роботу під постійними обстрілами, та що для нього є найважчим у роботі.
Олександр з 2014 року працював водієм швидкої. Ще тоді місто зазнало перших руйнувань. «Тоді багато людей виїхало. Нікому було працювати, тому я і пішов на швидку», - каже Олександр.
Його будинок знаходився на околиці міста, з боку окупованого раніше Первомайська, тому цей район першим почав страждати від ворожих обстрілів. До сусідньої квартири влучив снаряд, у житлі Олександра вилетіли вікна. «Там вже не можна було знаходиться, тому ми перебрались до підвалу. Нас там було 20 осіб», - говорить він.
Сховище було облаштоване ще з 2015 році. Там була буржуйка, освітлення з акумуляторних стрічок, запас вугілля та дров. Для обігріву топили буржуйку, а для того, щоб люди могли заряджати телефони Олександр надав свій генератор.
На початку березня постраждав і будинок доньки Олександра. У нього поцілив град. «Снаряд не розірвався, пробив стіну, але рознесло усе. Тому вони перейшли жити до нас», - говорить він.
Одного разу Олександр вийшов на вулицю заправити генератор та раптово почався обстріл. Десь недалеко прилетів снаряд, його вибуховою хвилею відкинуло, він забив коліно об сходи. Воно болить й досі.
Робота на швидкій в Попасній
Олександр продовжував ходити на роботу. «Як і у 2014 році багато наших співробітників виїхало з міста. Залишилось не багато людей», - каже він. Підстанцію розбили тому швидка дислокувалася у будинку культури на ВРЗ. Десь 10 березня, коли в місті вже почались проблеми зі світлом та зв’язком до клубу прибігла дівчина. В її будинок біло пряме влучення та мамі відірвало руку. «Ми не змогли її врятувати. Проїзд швидкої був утруднений. На дорозі валялись дерева та проводи. Вже тоді водії швидкої працювали парами. Один був за рулем, другий розчищав дорогу. Поки ми це зробили, жінка сплила кров’ю». – говорить Олександр. На зворотному шляху вони забрали ще одного пораненого та повезли його до Бахмуту. Швидка попала під обстріл. Усі колеса були пробиті, а з одного, навіть, дістали кулю. «Дуже вдячний хлопцям з Бахмуту. Вони за ремонт швидкої нічого не взяли», - каже він.
Вже тоді магазини в Попасній не працювали, тому на зворотному шляху Олександр закуповував продукти для сховища. «Також гуманітарну допомогу для нашого сховища привозив Дмитрій Феліштинський», - розповідає він.
Останній робочий день та евакуація з міста
14 березня, о 7 ранку, Олександр пішов на роботу. А о пів на дев'яту йому додзвонився зять та повідомив, що у підвал попав снаряд від граду. «На цьому зв'язок перервався. Я звернувся до військових, щоб вони відвезли мене до дому», - говорить він. Вже на місці він побачив, що верхній поверх розбитий. На першому поверсі снаряд пробив стіну та вибухнув у підвалі. «Пощастило, що там несуща стіна, як би ще пів метра, «накрило» б усіх 20 осіб», - каже він. Родина Олександра виїхала з міста, а він повернувся до роботи. У ночі, в клуб, також прилетів снаряд, пошкодило машину. «Це була остання зміна», - говорить Олександр.
Пошкоджене авто швидкої
Ранком він хотів повернутися до дому та забрати деякі речі, але це не вдалося. В ночі, в його мікрорайон, зайшли окупанти. «Вони розікрали усі. Викрали з гаража машину, квадроцикл», - каже він.
Знов довелось евакуюватись та нова робота
Родина Олександра виїхала до міста Часів Яр, але й там почали стріляти. Його маленьку онуку це дуже лякало. «Старша онука, маленька просиділа у підвалі, та й молодшій довелося»,- каже він. Коли до Бахмуту прилетіла касетна бомба родина вирішила перебиратися до старшої доньки у місто Дніпро. Там він дізнався, про організацію «Лікарі без кордонів», яка надає цивільному населенню медичну допомогу та допомагає пораненим евакуюватися з зони бойових дій.
«У 2014-2015 роках не було таких масштабів. Зараз дуже багато страждає дітей. Найстрашніше бачити поранених дітей», - говорить Олександр.
Він пригадав випадок, коли довелось вивозити поранену дівчину з Часів Яру. Діти купались на ставку і туди прилетів снаряд. Мати дівчинки загинула. «Ця дівчинка мужньо трималась. Вона нам розповідала, що лежала під машиною та бачили свою мати. Дуже школа дітей», - говорить Олександр.
Матеріал створено в рамках проєкту “Життя війни” за підтримки ГО Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen)
